Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Суржка А.В.,

суддів Орлянської В.І., Лагнюка М.М.,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Якимівського районного суду Запорізької області від 28 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року щодо ОСОБА_2,

Вироком Якимівського районного суду Запорізької області від 28 січня 2016 року,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2, раніше судимого, останній раз: 03.12.2009 року за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст. 75 КК України із застосуванням іспитового строку на 3 роки; постановою Якимівського районного суду Запорізької області від 21.10.2011 року іспитовий строк скасований і направлений в місця позбавлення волі; постановою Вільнянського районного суду Запорізької області від 26.08.2014 року звільнений умовно-достроково не відбувши строк 10 місяців 11 днів;

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Якимівського районного суду Запорізької області від 03 грудня 2009 року й визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 10 днів.

За обставин встановлених судом та детально наведених у вироку ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 02 грудня 2014 року, близько 10 год., проник до квартири АДРЕСА_1, повторно вчинив крадіжку бензопили марки "Карпати", чим спричинив потерпілому ОСОБА_3 матеріальної шкоди на суму 1000 грн.

Крім того, 04 лютого 2015 року, близько 21 год., повторно вчинив крадіжку продуктів харчування, шляхом проникнення до підвалу гаражу домоволодіння АДРЕСА_3 чим заподіяв потерпілому ОСОБА_4 матеріальної шкоди на загальну суму 320 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року вказаний вирок щодо ОСОБА_2 залишено без змін.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання. Вважає, що дії ОСОБА_2 повинні визнатись малозначними, а тому вони не є злочином, оскільки стороною обвинувачення не були надані докази вартості викраденого майна, не була проведена судова експертиза для визначення розміру матеріальних збитків. Також, не погоджується з ухвалою апеляційного суду та вважає, що всупереч вимогам ст. 419 КПК України, залишились не перевіреними належним чином всі наведені захисником доводи в апеляційній скарзі.

Перевіривши доводи наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на нижчевикладене.

Згідно вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність правозастосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки фактичних обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичні обставини кримінального провадження були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанції й перегляду у касаційному порядку не підлягають, оскільки з урахуванням положень ч. 1 ст. 438 КПК України невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неповнота судового розгляду не є підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у повторному таємному викраденні чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у житло та з проникненням у сховище, місцевий суд зробив на підставі сукупності доказів, зібраних та перевірених у судовому засіданні відповідно до процесуального законодавства, зокрема на підставі показань самого засудженого, який в судовому засіданні частково визнавав себе винним; показів потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_3, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8; даних, що містяться у протоколах слідчих дій, а саме: протоколі огляду місця події від 30.01.2015 року за фактом крадіжки бензопили, протоколі огляду предмету від 10.02.2015 року, протоколі проведення слідчого експерименту від 07.02.2015 року, висновку судово-психіатричної експертизи № 671 від 18.11. 2015 року, довідці наданій ЧП ОСОБА_9, згідно якої станом на 25.12.2014 року вартість бензопили "Карпати" складає 940 грн., довідці директора Центрального ринку смт Якимівки, що станом на 06.02.2015 року вартість викрадених продуктів харчування складає 320 грн., та інших матеріалах провадження, зміст яких детально відображено у вироку. Підстав оцінювати критично показання потерпілих та свідків у суду не було. Крім того, цивільні позови у кримінальному провадженні не заявлялись, оскільки засудженим було повернуто потерпілим викрадені речі.

Отже, наведені докази в сукупності спростовують наведені у скарзі доводи захисника про відсутність доказів винності ОСОБА_2 та за встановлених фактичних обставин справи його дії за ч. 3 ст. 185 КК України кваліфіковано правильно.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення та повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

На думку колегії суддів, призначене засудженому ОСОБА_2 покарання, є обґрунтованим і необхідним для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, відповідає вимогам статей 50, 65, 66, 67, 71 КК України.

Крім того, як вбачається зі змісту ухвали апеляційного суду, наведені у касаційній скарзі доводи захисника ОСОБА_1, за своїм змістом аналогічні доводам його апеляційної скарги, визнані судом апеляційної інстанції безпідставними з наведенням відповідних мотивів прийнятого рішення. Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою, та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

З огляду на викладене, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які свідчать про необхідність перевірки матеріалів кримінального провадження, а з касаційної скарги та долучених до неї копій судових рішень убачається, що підстав для витребування матеріалів кримінального провадження немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Якимівського районного суду Запорізької області від 28 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року щодо ОСОБА_2.

Ухвала оскарженню не підлягає.