5-2767км07 Про вчинення шахрайства - Текст документа

розглянула в судовому засіданні в м.Києві " 17 " липня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника Генерального прокурора України на вирок Літинського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2006 року, яким

IНФОРМАЦIЯ_1,

громадянин України, IНФОРМАЦIЯ_2,

судимий 26 жовтня 2004 року за ст.189 ч.2 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України (2341-14) звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки,

засуджений за ч.2 ст.190 КК України (2341-14) до штрафу в розмірі 1000 грн..

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

ОСОБА_1 визнаний винним у шахрайстві, що завдало значної шкоди потерпілому, яке засуджений скоїв 14 грудня 2005 року у приміщенні Літинського автовокзалу, попросивши у ОСОБА_2 мобільний телефон вартістю 540 грн., якого він не повернув, а продав у "Торгівельному центрі" за 50 грн..

У касаційному поданні прокурор посилається на безпідставне незастосування положень ст.71 КК України (2341-14) , неправильну кваліфікацію діянь ОСОБА_1 за ознакою заподіяння значної шкоди та без ознаки повторності, що порушує ст.334 КПК України (1001-05) , а також на неправильне застосування ст.67 КК України (2341-14) стосовно обставин, що обтяжують покарання. Прокурор просить скасувати вирок суду і направити справу на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.

Заслухавши доповідача, прокурора, яка підтримала подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню.

ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні шахрайства повторно, без заподіяння потерпілому значної шкоди. При формулюванні у вироку обвинувачення, визнаного доведеним, суд немотивовано відкинув кваліфікуючу ознаку повторність і безпідставно кваліфікував діяння ОСОБА_1 за ознакою заподіяння потерпілому значної шкоди, хоча засуджений у 2004 році судимий за ст.189 ч.2 КК України (2341-14) , що згідно з приміткою до ст.185 КК України (2341-14) , становить ознаку повторності, а вартість предмета злочину є меншою, ніж 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже місцевий суд неправильно застосував кримінальний закон та вийшов за межі обвинувачення.

Органом досудового слідства було встановлено, що ОСОБА_1 скоїв злочин у стані алкогольного сп'яніння, що визнається обставиною, яка обтяжує покарання і може бути не врахована при призначенні покарання лише мотивованим рішенням суду. Однак місцевий суд залишив зазначений факт поза увагою, а натомість, усупереч положенням ст.67 КК України (2341-14) , визнав обставиною, що обтяжує покарання, не перше притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності.

Крім того, ОСОБА_1 скоїв шахрайство у період 3-річного іспитового строку, що встановлений вироком Ленінського районного суду м.Вінниці від 26 жовтня 2004 року, яким ОСОБА_1 засуджений за ч.2 ст.189 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі та звільнений від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України (2341-14) .

Випробування при звільненні від відбування покарання полягає в тому, що протягом визначеного судом іспитового строку особа, яка звільняється від відбування призначеного покарання, не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. Вчинивши злочин у період іспитового строку, ОСОБА_1 не пройшов випробування, яке встановлене судом на підставі ст.75 КК України (2341-14) , що тягне правові наслідки, передбачені у ст.78 КК України (2341-14) .

Літинський місцевий суд у мотивувальній частині вироку послався на необхідність призначення ОСОБА_1 покарання за сукупністю вироків та зазначив, що згідно з вимогами ст.72 КК України (2341-14) , покарання у вигляді позбавлення волі і штрафу не підлягають складанню і виконуються самостійно, однак постановив, що сукупність цих двох видів покарання остаточно становить лише покарання у вигляді штрафу і в резолютивній частині вироку зазначив тільки покарання, що призначене ОСОБА_1 за ч.2 ст.190 КК України (2341-14) .

Прокурор у касаційному поданні також просить переглянути вирок у зв'язку з надмірною м'якістю призначеного ОСОБА_1 покарання, однак не наводить доводів на обгрунтування свого твердження. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просив суд призначити ОСОБА_1 покарання у вигляді штрафу в розмірі до 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а штраф у розмірі 1000 грн., до якого засуджений ОСОБА_1 за ч.2 ст.190 КК України (2341-14) , становить близько 59 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та перебуває в межах санкції цього кримінального закону. В апеляційному порядку вирок у частині розміру покарання прокуратурою не оскаржений.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що наведені в касаційному поданні порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону мають місце, у зв'язку з чим вирок Літинського місцевого суду щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню з направленням кримінальної справи на новий судовий розгляд.