Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого-судді Міщенка С.М., суддів Зубара В.В., Широян Т.А., за участю секретаря та прокурора Остафійчук К.В. Матюшевої О.В. розглянула в судовому засіданні в м. Києві 9 листопада 2016 року матеріали кримінального провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Львівської області на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 26 травня 2016 року.

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 15 березня 2016 року

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, громадянина України, раніше неодноразово судимого останнім вироком від 17.05.2012 року за ч. 2 ст. 185, ст. 395 КК України на 3 роки 1 місяць позбавлення волі, звільненого 13.06.2013 на не відбутий строк 3 місяці 11 днів, - визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено на нього обов'язки, передбачені п.п. 2-4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26 травня 2016 року вирок щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

Згідно з вироком, ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що 22 лютого 2016 року, приблизно о 18 год., знаходячись в салоні трамваю № 3, що знаходився на зупинці громадського транспорту на пл. Соборній, 10 у м. Львові, він таємно викрав у ОСОБА_7 мобільний телефон марки "Nokia Х2", вартістю 1500 грн., в якому знаходилась сім-карта оператора "Київстар", вартістю 20 грн. та сім-карта оператора "Лайф", вартістю 20 грн., який був у чохлі вартістю 100 грн., чим спричинив потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 1640 грн.

У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, посилаючись на те, що при призначені засудженому покарання суд першої інстанції не дотримався вимог ст. 65 КК України та необґрунтовано застосував ст. 75 КК України, тоді як апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, в порушення вимог ст. 419 КПК України не дав вичерпних відповідей на наведені у ній доводи та не зазначив підстави, через які визнав ці доводи необґрунтованими. При цьому прокурор вважає, що висновки апеляційного суду не грунтуються на загальних засадах, визначених статтями 65 та 75 КК України, посилаючись на попередні судимості ОСОБА_8

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора засуджений ОСОБА_6 просить цю скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду щодо нього - без зміни.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який просив задовольнити касаційну скаргу, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що ця скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до доводів касаційної скарги, прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду з двох підстав, передбачених п.п. 2 і 3 ч. 1 ст. 438 КПК України, посилаючись на те, що суд першої інстанції призначив засудженому ОСОБА_6 покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину та його особі, не вказавши конкретну підставу - м'якість чи суворість призначеного покарання, а також неправильно застосував кримінальний закон, передбачений ст. 75 КК України, оскільки не врахував попередні судимості засудженого. Посилаючись на порушення апеляційним судом вимог ст. 419 КПК України, прокурор не ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України.

Разом з тим, перевіркою матеріалів кримінального провадження та судових рішень встановлено, що за вчинення крадіжки ОСОБА_6 було засудженого за ч. 2 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки, а з урахуванням тяжкості злочину, особи засудженого, створення ним у 2014 році сім'ї та наявність на утриманні малолітньої дитини, що народилася у 2015 році, щирого каяття засудженого, визнаного обставиною, що пом'якшує покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд першої інстанції визнав за можливе звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік та покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 2-4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Оскільки в апеляційній скарзі прокурор просив призначити ОСОБА_6 покарання у виді одного року позбавлення волі, апеляційний суд обгрунтовано відмовив в її задоволенні, пославшись на суперечливість доводів прокурора щодо м'якості призначеного йому покарання та відсутність підстав вважати призначене покарання таким, що не відповідає вимогам закону, навівши в своїй ухвалі висновки, якими відповідно до вимог ст. 419 КПК України, спростував доводи прокурора.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, а також висновки апеляційного суду колегія суддів приходить до висновку, що ухвала цього суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, є законною і обґрунтованою, бо посилаючись на м'якість призначеного покарання прокурор просив призначити більш м'яке покарання, ніж призначив суд першої інстанції, тобто дійсно припустився суперечності, яка не ставить під сумнів правильність застосування судами вимог статей 50 і 65 КК України та обґрунтованість призначеного засудженому строку покарання.

Що ж стосується касаційної скарги, то ставлячи питання про невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, прокурор взагалі не вказує, з якої підстави призначене ОСОБА_6 покарання є незаконним, тоді як касаційний суд, розглядаючи кримінальне провадження в межах касаційної скарги, з урахуванням суперечностей апеляційної скарги, не вправі самостійно визначатися з підставою скасування судового рішення, передбаченою п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України.

Крім того, посилання прокурора на неправильне застосування кримінального закону не заслуговують на увагу, бо як вирок суду першої інстанції, так і ухвала апеляційного суду містять належні мотиви застосування кримінального закону, які в касаційній скарзі прокурором, відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України, обгрунтовано не спростовані. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного, керуючись статтями 434, 436 КПК України та п. 6 розділу ХІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України від 2 червня 2016 року "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , колегія суддів

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 26 травня 2016 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.