Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Широян Т.А.,

суддів Марчук Н.О., Матієк Т.В.,

при секретарі Бражнику М.В.,

за участю:

прокурора Опанасюка О.В.,

захисника Корюкіна О.В.,

засудженої ОСОБА_2,

розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника Корюкіна О.В. в інтересах засудженої ОСОБА_2 та самої засудженої на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 28 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року.

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 28 квітня 2015 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, уродженку м. КаушанРеспубліка Молдова, яка проживає на АДРЕСА_1, раніше не судиму,

засуджено:

за ч. 2 ст. 149 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років без конфіскації майна;

за ч. 3 ст. 357 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим їй остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років без конфіскації майна.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року цей вирок залишено без зміни.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_2 у невстановлений слідством час познайомилася із невстановленою слідством особою, яка з корисливих мотивів запропонувала ОСОБА_2 залучати до займанням жебрацтвом осіб із вадами та осіб, котрі за певних обставин не були здатні приймати самостійні рішення або чинити опір незаконним діям щодо них, на що вона погодилася.

Надалі, у травні 2014 році невстановлена особа доставила до місця проживання ОСОБА_2 АДРЕСА_2) ОСОБА_3, котра мала скрутне матеріальне становище, а ОСОБА_2 у свою чергу, користуючись вразливим станом ОСОБА_3, запропонувала останній займатись жебрацтвом біля метро "Академмістечко" та біля зупинки громадського транспорту "Електронмаш", на що та погодилася. Примушуючи ОСОБА_3 жебрувати у зазначених місцях, отримані останньою гроші від зайняттям жебрацтвом ОСОБА_2 та невстановлена особа привласнювали та використовували на власний розсуд.

З червня 2014 року по 29 серпня 2014 року, діючи за попередньою змовою із невстановленою особою та з корисливих мотивів, ОСОБА_2 за аналогічних обставин і за допомогою доньки ОСОБА_4 шляхом обману втягнула ОСОБА_5 у зайняття жебрацтвом і продовжувала її експлуатацію, користуючись її уразливим становищем та неспроможністю чинити опір незаконним діям щодо неї.

З 19 липня 2014 року до 29 серпня 2014 року ОСОБА_2, діючи за попередньою змовою із невстановленою особою та з корисливих мотивів, за аналогічних обставин, шляхом введення в оману ОСОБА_6 щодо працевлаштування останнього у м. Києві, втягнула його у зайняття жебрацтвом і продовжувала його експлуатацію, користуючись його уразливим становищем.

Виручені від зайняття ОСОБА_5 та ОСОБА_6 жебрацтвом кошти ОСОБА_2 обертала на свою користь разом із невстановленою слідством особою.

Крім того, 29 серпня 2014 року під час проведення санкціонованого обшуку за місцем проживання ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 співробітниками міліції були виявлені та вилучені паспорти громадян України на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_6, якими заволоділа ОСОБА_2 з метою унеможливлення повернення вказаних осіб до місця свого проживання.

У касаційних скаргах:

засуджена ОСОБА_2 просить змінити постановлені щодо неї судові рішення та застосувати ст. 69 КК України до призначеного покарання, враховуючи визнання своєї вини, наявності на утриманні трьох неповнолітніх дітей, позитивну характеристику, те, що вперше притягується до кримінальної відповідальності;

захисник Корюкін О.В. просить скасувати вирок та ухвалу постановлені щодо ОСОБА_2 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої доводи захисник вказує на істотні порушення вимог КПК України (4651-17) , що полягає у розгляді провадженні в суді не в межах пред'явленого обвинувачення на підставі обвинувального акту, а в рамках повідомлення особі про підозру, що є істотними порушеннями КПК України (4651-17) і є безумовною підставою для скасування постановлених судових рішень. Крім того зазначає, що обвинувальний акт не відповідає ст. 291 КПК України, оскільки не містить формулювання обвинувачення відповідно до положень закону.

Заслухавши доповідача, засуджену ОСОБА_2, яка просила пом'якшити призначене їй покарання із застосуванням ст. 69 КК України, захисника Корюкіна О.В., який свої касаційні вимоги змінив, узгодивши їх із засудженою, просив також пом'якшити засуджений покарання із застосуванням ст. 69 КК України, заперечення прокурора, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги засудженої та її захисника не підлягають задоволенню.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочинів за викладених у вироку обставин, з урахуванням зміненої касаційної скарги захисника, а також про правильність кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 149, ч. 3 ст. 357 КК України у касаційних скаргах не оспорюються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

З підстав, передбачених ст. 69 КК України суд може призначити особі більш м'яке покарання, ніж передбачено законом.

Призначаючи ОСОБА_2, покарання суд виходив з того, що вчинені нею злочини (ч. 2 ст. 149 КК України) за ступенем тяжкості віднесено до категорії особливо тяжких. При цьому суд взяв до уваги й дані про її особу (має 3-х неповнолітніх дітей), ніде не працює, позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не судима, має незадовільний стан здоров'я, а тому за відсутності обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання, призначив їй покарання в межах санкції більш тяжкого злочину, але у виді реального позбавлення волі.

Апеляційний суд переглянув цю кримінальну справу за апеляційними скаргами, в тому числі і засудженої ОСОБА_2, котра просила вирок суду щодо неї змінити, пом'якшити призначене їй покарання та звільнити від його відбування на підставі ст. 75 КК України, посилаючись на ті ж самі обставини, які стосуються її особи і які враховані судом першої інстанції, при ухваленні вироку та у відповідності до вимог ст. 419 КПК України виніс мотивовану ухвалу, якою визнав вирок суду першої інстанції щодо неї законним і обґрунтованим.

При цьому зміну суб'єктивного ставлення засудженої до вчиненого суд обґрунтовано не визнав обставиною, яка вплинула б на вид та розмір призначеного їй покарання.

Викладені в ухвалі мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими, та такими, що відповідають матеріалам справи.

У касаційній скарзі засудженою не наведено будь яких нових обставин, які б стали підставою для застосування ст. 69 КК України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 28 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року щодо ОСОБА_2 без зміни, а її та її захисника (адвоката Корюкіна О.В.) касаційні скарги - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.