Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Паневіна В.О.,

суддів

Таран Т.С. та Косарєва В.I.,

за участю прокурора

Саленка I.В.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 17 липня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Луцького міського суду Волинської області від 29 січня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 02 квітня 2004 року щодо ОСОБА_1.

Цим вироком

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1,

раніше не судимий,

засуджений:

за ст.191 ч.5 КК України (2341-14) , із застосуванням ст.69 КК України (2341-14) , на 3 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими функціями, строком на 3 роки без конфіскації майна,

за ст.209 ч.1 КК України (2341-14) до штрафу в розмірі 8500 грн.

На підставі ст.70 КК України (2341-14) суд визначив ОСОБА_1 остаточне у виді обмеження волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими функціями строком на 3 роки без конфіскації майна.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 02 квітня 2004 року вирок щодо ОСОБА_1. змінено: на підставі ст.75 КК України (2341-14) від відбування основного і додаткового покарання його звільнено з випробуванням, встановлено іспитовий строк 3 роки. У решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1. визнано винним у тому, що він як службова особа, займаючи посаду IНФОРМАЦIЯ_2, отримав за договором оренди від 16.12.2002 року від підприємства "Луцькавтодор" автомобіль-вишку. Не маючи права передавати цей автомобіль третім особам, ОСОБА_1, зловживаючи своїм службовим становищем, з метою незаконного отримання коштів, того ж дня передав автомобіль КП "Ландшафт" в рахунок договору поставки нібито як власність ЗАТ ФК "Волинь", за що одержав 40 000 гривень. Зазначені кошти він витратив на проведення учбово-тренувального збору команди "Волинь".

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи доведеності винності та кваліфікації дій ОСОБА_1., посилається на те, що постановленні щодо нього судові рішення є незаконними у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого і неправильним застосуванням кримінального закону, просить ухвалу Апеляційного суду Волинської області щодо ОСОБА_1. скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_1. у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.191 ч.5, 209 ч.1 КК України (2341-14) , грунтуються на доказах, що зібранні у справі, які були належно дослідженні та оцінені судом у їх сукупності і детально викладенні у вироку.

Фактичні обставини вчинення злочину, винність ОСОБА_1. та правильність кваліфікації його дій у касаційному поданні не заперечується.

Однак при призначенні покарання засудженому, апеляційний суд, всупереч вимогам ст.65 КК України (2341-14) , не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання засудженого.

Відповідно до вимог ст.69 КК України (2341-14) , за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, з урахуванням особи винного суд, умотивовуючи своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті.

Призначаючи покарання ОСОБА_1, місцевий суд вказав у вироку на відсутність обставин, що пом'якшують покарання, однак призначив йому основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті.

Доводи прокурора про неправильне застосування ст.69 КК України (2341-14) та м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання за вчинення злочинів, в тому числі і особливо тяжкого, наводились у його апеляції. Однак ці доводи апеляційним судом не розглянуті, чим істотно порушенні вимоги ст.377 КПК України (1001-05) .

Більше того, не перевіривши доводів прокурора та не навівши мотивів на їх спростування й фактично не обгрунтувавши законність призначеного місцевим судом покарання, апеляційний суд, в порядку ст.75 КК України (2341-14) , звільнив його від основного та призначеного судом додаткового покарання у виді позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими функціями з випробуванням та іспитовим строком 3 роки.

Рішення апеляційного суду про звільнення ОСОБА_1. від відбування додаткового покарання у виді позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими функціями строком на 3 роки не грунтується на законі.

відмиі

Відповідно до вимог ст.75 КК України (2341-14) , особи можуть бути звільненими від відбування покарання з випробуванням, при призначенні їм покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Можливість звільнення засуджених від додаткових покарань ст.75 КК України (2341-14) не передбачено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1. підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Якщо при новому розгляді справи щодо ОСОБА_1. обсяг обвинувачення не зміниться або не буде встановлено інших обставин, які у відповідності до закону можуть вплинути на висновки суду щодо виду та міри покарання, то призначене йому покарання із застосуванням ст.ст.69,75 КК України (2341-14) слід вважати невиправдано мcяким.

Керуючись ст.ст.394-396 КПК України (1001-05) , колегія суддів, - УХВАЛИЛА:

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 02 квітня 2004 року щодо ОСОБА_1 скасувати у зв'язку з м'якістю призначеного йому покарання, справу направити на новий апеляційний розгляд у той же апеляційний суд в іншому складі суддів.