335/1403/15-к Про умисне незаконне заволодіння чужим транспортним засобом, скоєне із корисливих мотивів - 03.11.2016 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 3 листопада 2016 року касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 6 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2015 рокуу кримінальному провадженні щодо засудженого

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, не судимого, за участю прокурора Жукова О.В.,

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_2 виклала вимогу про скасування судових рішень, постановлених щодо засудженого ОСОБА_3, та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, мотивуючи невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. Стверджує, що засудженому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, оскільки він не розкаявся у вчиненому, не відшкодував завданої шкоди, перешкоджав слідству та суду встановити всі фактичні обставини провадження, продовжив злочинну діяльність, що підтверджується витягом із Єдиного реєстру досудових розслідувань про повторно вчинене ним заволодіння транспортним засобом іншої особи.

У запереченнях на касаційну скаргу засуджений ОСОБА_3 просить залишити її без задоволення, а судові рішення щодо нього - без зміни.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 6 липня 2015 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 1 ст. 289 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк три роки. Цивільний позов ОСОБА_2 до засудженого про відшкодування моральної шкоди задоволено повністю, стягнуто з нього 20 000 грн. Вироком суду також вирішено долю речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2015 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_4, який діяв в інтересах засудженого ОСОБА_3, та потерпілої ОСОБА_2 залишено без задоволення, а вирок суду від 6 липня 2015 року щодо засудженого ОСОБА_3 - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він 29 липня 2014 року, маючи умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом із корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, не маючи на це дозволу, проти волі ОСОБА_2, маючи ключі від автомобіля, що їй належить, марки "Hyudai-Accent",державний номерний знак НОМЕР_1, шляхом вільного доступу - зі станції техобслуговування за адресою: м. Запоріжжя, вул. Антенна, 10а, незаконно заволодів цим автомобілем та продав його, чим спричинив потерпілій матеріальну шкоду на суму 125 260,28 грн, яка надалі була відшкодована їй шляхом повернення викраденого автомобіля.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги потерпілої, перевіривши матеріали провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, не оспорюються, як і кваліфікація його дій за цим злочином.

Доводи касаційної скарги потерпілої щодо невідповідності призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого злочину та його особі внаслідок м'якості через непризначення йому покарання лише у виді позбавлення волі є необґрунтованими.

Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, які пом'якшують і обтяжують покарання.

Суд наведених вимог закону України про кримінальну відповідальність дотримався, призначене покарання є необхідним та достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення ним нових злочинів і є відповідним скоєному.

Судом при призначенні покарання повною мірою враховано тяжкість вчиненого злочину, що відповідно до ст. 12 КК Україниє злочином середньої тяжкості.

Враховано судом й дані про особу засудженого, який раніше не був судимий, не працевлаштований, заявлений потерпілою цивільний позов визнав, але не вжив заходів, направлених на відшкодування спричиненої їй шкоди, що не може свідчити про те, що він розкаявся у вчиненому; обставину, яка пом'якшує покарання, - визнання вини. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_3 покарання не в мінімальних межах санкції статті, оскільки за ч. 1 ст. 289 КК України найменш суворим видом покарання визначено штраф.

Отже, суд не вбачає підстав вважати таке покарання невідповідним тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості з підстав лише того, що воно було визначено не у найсуворішому виді покарання за цією санкцією статті - позбавлення волі.

Апеляційний розгляд проведено згідно з вимогами кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Доводи апеляційної скарги потерпілої, аналогічні наведеним у касаційній скарзі, щодо невідповідності призначеного покарання внаслідок м'якості всебічно розглянуті апеляційним судом, який відмовив у їх задоволенні з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.

Враховуючи те, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, касаційна скарга потерпілої задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 376, 434, 436, 438 КПК України, суд

Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 6 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2015 року щодо засудженого ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 - без задоволення.