Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Орлянської В.І. та Суржка А.В.,

за участю секретаря Гапона В.О.,

розглянувши в судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12014020100001062 за касаційною скаргою прокурора, який приймав участь під час розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 1 лютого 2016 року, за участю прокурора Руденко О.П.,

вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 14 вересня 2015 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, громадянина України такого, що судимості не має, засуджено за частиною 2 статті 286 КК України на 5 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Згідно вироку суду, ОСОБА_1 визнаний винуватим та засуджений за те, що він, будучи позбавлений права керування транспортними засобами терміном на 10 років, відповідно до постанови Замостянського районного суду м. Вінниці від 22 жовтня 2009 року за порушення останнім 25 серпня 2009 року частиною 3 статті 130 КУпАП, не виконав її, умисно, незважаючи на вказану заборону суду, 7 серпня 2014 року о 18 годині 47 хвилин, рухаючись на автомобілі марки "Мерседес Е-230", д.н.з. НОМЕР_1, в порушення пунктів 2.1 "в", 12.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , у лівому ряді автодороги Житомир Могилів-Подільський, через смт. Стрижавка із перевищенням допустимої для руху в межах населеного пункту швидкості, зокрема близько 90 км/год., не переконавшись, що це буде безпечно і не створить перешкод для руху або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_2 та малолітню ОСОБА_3, які вибігли на проїзну частину дороги у забороненому для її перетину місці з-за передньої частини попутного автомобіля та перетинали її із права наліво по ходу руху транспортного засобу.Внаслідок ДТП ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_3 - середнього ступеня тяжкості.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 1 лютого 2016 року вирок Вінницького районного суду Вінницької області від 14 вересня 2015 року щодо засудженого ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали суду апеляційної інстанції та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції не навів належних мотивів свого висновку щодо апеляційних скарг захисника, зокрема щодо порушення ПДР (1306-2001-п) з боку потерпілих, та прокурора щодо визначеного строку покарання.

У запереченнях захисник ОСОБА_4 касаційну прокурора підтримав частково, в частині істотного порушення вимог кримінального процесуального закону просив задовольнити скаргу частково, тоді як в іншій - відмовити.

У поясненнях потерпіла ОСОБА_2 висловила свою позицію щодо касаційної скарги прокурора, зокрема просить її задовольнити.

Заслухавши суддю - доповідача, доводи прокурора, яка підтримала касаційну скаргу, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 органом досудового розслідування обвинувачувався у порушені правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій ОСОБА_2 тяжкі та потерпілій ОСОБА_3 середньої тяжкості тілесні ушкодження та його дії кваліфіковані за частиною 2 статті 286 КК України.

Вказане обвинувачення визнано судом першої інстанції доведеним, а судом апеляційної інстанції - підтвердженим з наведенням відповідних мотивів на спростування апеляційної скарги захисника засудженого.

Зокрема, судами встановлено, що відповідно, у тому числі, до висновку судової автотехнічної, транспортно-трасологічної експертизи, яка є предметом перевірки касаційної скарги прокурора, невідповідність саме засудженим вимог ПДР (1306-2001-п) України перебуває в причинному зв'язку з виникненням події ДТП. Розрахунки у висновки ґрунтувалися на наданому записі камери відеореєстратора та висновки перевірялися шляхом допиту експертів, тощо.

Саме на такі та додаткові докази у кримінальному провадженні посилався суд апеляційної інстанції при обґрунтуванні своїх висновків за апеляційною скаргою захисника засудженого, як то слідує з ухвали.

Отже, колегія суддів стверджує, що висновки судів щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій за частиною 2 статті 286 КК України ґрунтуються на досліджених та перевірених доказах у кримінальному провадженні, про що наведено належні та вичерпні мотиви.

Що стосується твердження прокурора щодо невмотивованості висновку суду апеляційної інстанції про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, то колегія суддів визнає їх також безпідставними.

Так, висновки суду першої інстанції щодо призначеного засудженому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки ґрунтувалися на врахуванні таких обставин, як ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке є тяжким, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, неодноразове притягнення до адміністративної відповідальності за систематичні порушення ПДР (1306-2001-п) України, невідшкодування завданої шкоди, думку представників потерпілих щодо призначення суворого покарання, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.

Саме обставини вчинення кримінального правопорушення та дані про особу засудженого надали суду підстави для висновку, що його виправлення та перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства строком на 5 років.

З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції, вважаючи доводи прокурора у апеляційній скарзі щодо м'якості призначеного покарання необґрунтованими та непереконливими, з наведенням висновків прийнятого рішення.

Зокрема, судом апеляційної інстанції за наведених у вироку суду обставин додатково зважено на те, що розмір покарання визначений за сукупності всіх обставин, які визначені у статті 65 КК України, та в межах санкції частини 2 статті 286 КК України, якою передбачено межі основного покарання від 3 до 8 років позбавлення волі.

Тоді як, прокурором не враховано, що покарання визначається за сукупності всіх обставин, що передбачені у статті 65 КК України, та перевага одним обставинам над іншими не допускається.

Разом з цим колегія суддів зазначає, що обвинувачення засудженому щодо спричинення смерті особі внаслідок порушення правил безпеки дорожнього руху при керуванні транспортним засобом у даному кримінальному провадженні не пред'являлося.

У зв'язку з чим, доводи прокурора щодо неврахування такої обставини як при вмотивуванні судами висновків щодо доведеності винуватості, так і при призначенні йому покарання, колегією суддів визнаються неспроможними.

Таким чином, визначений засудженому розмір покарання за частиною 2 статті 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років колегією суддів вважається справедливим та достатнім, а тому вважати призначене покарання явно несправедливим внаслідок м'якості підстав не має.

Призначене засудженому покарання відповідає вимогам статті 65 КК України та є виваженим, необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Сам же апеляційний розгляд кримінального провадження проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статті 419 КПК України.

Відтак, касаційні вимоги прокурора задоволенню не підлягають.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 1 лютого 2016 року щодо засудженого ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який приймав участь під час розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції - без задоволення.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.