Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Суржка А.В.,

суддів: Лагнюка М.М., Орлянської В.І.,

при секретарі судового засідання Гапоні В.О.,

за участю прокурора Руденко О.П.,

потерпілої ОСОБА_1,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 03 листопада 2016 року матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015270200000201 за касаційною скаргою захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженої ОСОБА_3 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 01 березня 2016 року.

Вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09 грудня 2015 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку с. Плоске, Носівського району Чернігівської області, проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 КК України на 7 років позбавлення волі.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 01 березня 2016 року вирок суду першої інстанції змінено. Перекваліфіковано дії ОСОБА_3 з ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. В решті вирок суду залишено без зміни.

За обставин, встановлених судом та детально описаних у вироку ОСОБА_3 визнано винуватою та засуджено за те, що вона, 15 травня 2015 року близько 13.00 год. знаходячись у будинку за адресою: АДРЕСА_2 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків нанесла ОСОБА_1 один удар ножем в область грудної клітки зліва та таким чином спричинила останній тілесні ушкодження у виді одного колото-різаного ушкодження грудної клітки зліва, проникаючого в ліву плевральну порожнину з ушкодженням перикарду і правого шлуночка серця з гемі перикардом і кардіогенним шоком ІІ-ІІІ ст., ускладненого посттравматичним перикардом та лівобічним плевритом і пневмонією, анемією ІІ ст., які згідно висновку судово-медичної експертизи № 164 від 25 червня 2015 року відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, однак смерть ОСОБА_1 не настала так як потерпілій було надано невідкладну медичну допомогу.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_2, за її змістом, просить змінити постановлені відносно ОСОБА_3 судові рішення в частині призначеного покарання звільнивши її на підставі ст. 79 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням до досягнення її дитиною семирічного віку. Вважає, що з огляду на дані про особу засудженої, яка до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувалася, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебувала, знаходилася в декретній відпустці по догляду за малолітньою дитиною та має на утриманні ще двох малолітніх дітей, позитивно характеризувалася, у суду є достатньо підстав для звільнення від відбування покарання на підставі ст. 79 КК України.

У запереченнях на касаційну скаргу потерпіла ОСОБА_1, посилаючись на безпідставність на її думку, доводів касаційної скарги захисника, просила її залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілої ОСОБА_1 та думку прокурора, які вважали, що підстав для задоволення касаційних вимог захисника немає, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Винуватість ОСОБА_3 в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 1 ст. 121 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК, суд при виборі покарання зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Статтею 79 КК України визначено, що у разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити засуджених від відбування як основного так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

Покарання, призначене ОСОБА_3 судом апеляційної інстанції, відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК України та є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженої і попередження вчинення нею нових злочинів.

При обранні його виду та мінімального розміру, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 121 КК України було враховано тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України класифікується як тяжке, дані про особуОСОБА_3, яка в минулому до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувалася, позитивно характеризувалась за місцем роботи, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей. Водночас колегія суддів вважає, що переконливих доводів, які б свідчили про наявність достатніх підстав для звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 79 КК України в касаційній скарзі захисника не наведено, в зв'язку чим вважати його таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої підстав не вбачається. При цьому, до такого висновку колегія суддів приходь також з огляду на позицію потерпілої ОСОБА_1, яка наполягала на необхідності залишення ОСОБА_3 обраного судом апеляційної інстанції виду та розміру покарання так як остання вину у скоєному не визнала та не розкаялась, заподіяну своїми діями їй шкоду не відшкодувала.

Що стосується наявності на утриманні трьох неповнолітніх дітей, у тому числі малолітньої доньки - ОСОБА_4, то як убачається зі справи, ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09 грудня 2015 року зобов'язано орган опіки та піклування Носівської районної державної адміністрації вирішити питання щодо їх влаштування та встановлення опіки над ними.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у справі колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України для зміни оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційних вимог захисника немає.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VII від 16 червня 2016 року (1402-19) , колегія суддів

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженої ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 01 березня 2016 року щодо ОСОБА_3 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.