Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Суржка А.В.,

суддів: Лагнюка М.М., Орлянської В.І.,

при секретарі судового засідання Гапоні В.О.,

за участю прокурора Пантєлєєвої А.С.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 03 листопада 2016 року матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015160490005371 за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 лютого 2016 року.

Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2015 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Бузьке Вознесенського району Миколаївської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, в силу ст. 89 КК України такого, що судимостей не має, засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.

Вирішено питання речових доказів у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 лютого 2016 року вирок суду залишено без зміни.

За обставин, встановлених судом та детально описаних у вироку ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої.

ОСОБА_2 11 вересня 2015 року о 13.10 год., перебуваючи поблизу будинку № 91 на вул. Ростовській у м. Одеса, підійшов до ОСОБА_3 та наносячи удари кулаком у обличчя однією рукою, іншою рукою зірвав з її шиї золотий ланцюжок на якому знаходився золотий хрестик з срібними вставками, таким чином заволодівши належним потерпілій майном на загальну суму 14000 грн. та з місця події зник.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 ставить питання про скасування постановлених відносно ОСОБА_2 вироку та ухвали судів і призначення нового розгляду в суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. Вважає, що судами було допущено порушення засудженого на захист, оскільки розгляд кримінального провадження відбувся за участю іншого захисника, залученого для окремої процесуальної дії. Зазначає, що апеляційний суд безпідставно здійснив апеляційний розгляд без її участі. Вважає, що порушення судами права засудженого на захист, призвело до призначення занадто суворого покарання ОСОБА_2, якого на її думку, слід було звільнити від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка вважала, що підстав для задоволення касаційної скарги немає, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Винуватість ОСОБА_2 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 186 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК, суд при виборі покарання зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Статтею 75 КК України визначено, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з вироку призначаючи ОСОБА_2 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, який позитивно характеризувався за місцем проживання, мав на утриманні неповнолітню дитину, позицію потерпілої у справі, яка матеріальних та моральних претензій до ОСОБА_2 не мала, визнав обставинами, які пом'якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а також прийняв до уваги той факт, що на час розгляду справи, ОСОБА_2 підозрювався у скоєнні іншого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України. Зваживши на зазначене районний суд дійшов висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого лише в умовах ізоляції від суспільства.

Перевіряючи справу за апеляційною скаргою захисника з доповненнями щодо необхідності звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, належним чином перевірив їх доводи та обґрунтовано залишив вирок в частині призначеного засудженому покарання без зміни.

Із висновками суду апеляційної інстанції погоджується і касаційний суд та вважає що покарання, призначене ОСОБА_2 є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Переконливих доводів про необхідність призначення засудженому менш суворого покарання та звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК України у касаційній скарзі захисника не наведено.

Перевіркою матеріалів справи не знайшли свого підтвердження доводи захисника ОСОБА_1 про порушення права засудженого на захист, які також перевірялись судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними. З наведеними в ній висновками з цього приводу погоджується також колегія суддів.

Як убачається з технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження щодо ОСОБА_2, зокрема, судове засідання 19 жовтня 2015 року, засудженому було повідомлено про залучення іншого захисника - ОСОБА_4 та з'ясовано його думку з цього приводу, який погодився з тим, щоб захист його інтересів здійснювала вказаний захисник. На здійсненні захисту саме захисником ОСОБА_1, ОСОБА_2 не наполягав.

В зв'язку з неявкою ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду, апеляційний розгляд було здійснено за її відсутності, що узгоджується з вимогами ч. 4 ст. 405 КПК України, відповідно до яких неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. З огляду на наявність у матеріалах справи розписки захисника ОСОБА_1 про те, що вона повідомлена про час та місце судового засідання 25 лютого 2016 року, а також у зв'язку з відсутністю у справі будь-яких об'єктивних даних про неможливість її явки у зазначене судове засідання, у апеляційного суду були відсутні підстави для відкладення апеляційного розгляду.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при розгляді справи в суді касаційної інстанції, не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VII від 16 червня 2016 року (1402-19) , колегія суддів

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 лютого 2016 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.