Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлянської В.І.,

суддів Лагнюка М.М., Суржка А.В.,

за участю прокурора Гаврилюка С.М.,

секретаря

судового засідання Остафійчук К.В.,

розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015080080003882, за касаційною скаргою захисника ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2016 року щодо

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Степне Запорізького районуЗапорізької області, мешканця АДРЕСА_1, раніше судимого, останній раз 25 червня 2015 року за ч. 2 ст. 125 КК України із призначенням покарання у виді 240 годин громадських робіт,

вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2016 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 389 КК України та призначено покарання 2 роки обмеження волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КК України призначене за вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 25 червня 2015 року покарання у виді 172 годин громадських робіт, яке невідбуте засудженим, переведено у 21,5 день обмеження волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до покарання, призначеного за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 25 червня 2015 року та остаточно призначено ОСОБА_3 покарання 2 роки 10 днів обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 1 рік та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Апеляційним судом Запорізької області цей вирок скасовано в частині призначеного покарання та постановлено свій вирок від 15 червня 2016 року, яким призначено ОСОБА_3 покарання за ч. 2 ст. 389 КК України 2 роки обмеження волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 25 червня 2015 року та остаточно призначено ОСОБА_3 покарання 2 роки 10 днів обмеження волі.

В решті вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_2 ставить питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вказує, що апеляційний суд не в повній мірі взяв до уваги дані про особу засудженого, які давали можливість при призначенні покарання застосувати ст. 75 КК України. Зокрема, не враховано, що ОСОБА_3 щиро розкаявся у вчиненому, позитивно характеризується, має на утриманні неповнолітню дитину та матір похилого віку. Вирок апеляційного суду вважає,є незаконним, оскільки призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі винного внаслідок суворості.

ОСОБА_3 визнаний винним у тому, що він без поважних причин ухилився від відбування громадських робіт, призначених вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 25 червня 2015 року. Злочин вчинено за наступних обставин.

4 серпня 2015 року до Шевченківського районного відділу кримінально-виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області від Запорізького районного суду Запорізької області надійшло розпорядження про виконання вироку від 25.06.2015 року, який набрав законної сили, в частині виконання громадських робіт. 7 серпня 2015 року ОСОБА_3 був ознайомлений під підпис з порядком та умовами відбування покарання, а також попереджений про наслідки ухилення від його відбування.

В цей же день обвинуваченого направлено для відбування покарання до спеціалізованого комунального підприємства "Запорізька ритуальна служба", відповідно до наказу директора якого ОСОБА_3 зобов'язаний приступити до відбування двохсот сорока годин громадських робіт з 8 серпня 2015 року на кладовищі "Східне" в м. Запоріжжі з встановленою тривалістю робочого часу у чотири години, з 08-00 години до 12-00 години кожного дня, та відпрацювати на підприємстві відповідно до графіку, що складений на кожний місяць окремо, про що обвинуваченому повідомлено під підпис.

ОСОБА_3, керуючись умислом на ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт, в період з 8 серпня по 27 серпня 2015 року, а також 31 серпня 2015 року без поважних причин на роботу не з'явився.

В вересні 2015 року обвинувачений не з'явився на роботу без поважних причин 2 вересня, 3 вересня, також в період з 5 по 8 вересня включно, 12 вересня, 13 вересня, з 20 по 30 вересня включно.

В жовтні 2015 року обвинувачений, з метою ухилення від відбування покарання, не з'явився на роботу без поважних причин з 1 по 10 жовтня включно, а також з 14 по 31 жовтня включно.

Протягом листопада і грудня 2015 року, а також січня 2016 року ОСОБА_3 для відбування покарання у виді громадських робіт на визначене кримінально-виконавчою інспекцією підприємство не з'явився жодного разу при відсутності поважних причин.

Загальна кількість невідпрацьованих годин громадських робіт становить 172 години.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який не погодився з доводами касаційної скарги захисника та просив залишити без зміни вирок апеляційного суду; перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла до наступного висновку.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оспорюються.

Що стосується доводів захисника про несправедливість призначеного покарання у виді обмеження волі, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд першої інстанції, постановляючи вирок щодо ОСОБА_3 ці вимоги закону врахував не в повній мірі, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Скасовуючи вирок в частині призначеного покарання, апеляційний суд погодився із видом покарання, яке обрано судом першої інстанції, разом з тим вказав, що застосування ст. 75 КК України не відповідає ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого.

Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_3 маючи судимість за попереднім вироком, умисно ухилявся від обов'язку безоплатно виконувати суспільно корисні роботи, протягом строку, вказаного у вироку суду, за яким йому призначено покарання.

Також апеляційна інстанція взяла до уваги, що обвинувачений будучи особою працездатного віку ніде не працює, не змінює способу свого життя, не робить належних висновків.

Згідно роз'яснень п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" від 24 жовтня 2003 року № 7 (v0007700-03) суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеню тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини за наявності рецидиву.

Відповідно до ст. 34 КК України рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Враховуючи викладені вимоги закону, апеляційний суд правильно визнав обставиною, що обтяжує покарання - рецидив злочинів.

З урахуванням усіх обставин справи, даних про особу винного, серед яких й ті, про які йдеться в касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу в межах апеляції прокурора та своїх повноважень, дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення за ним нагляду, з обов'язковим залученням до праці, що відповідає призначеному покаранню у виді обмеження волі, яке є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових правопорушень.

Правильно, відповідно до вимог ст. 71 КК України, судом визначено і остаточне покарання.

На думку колегії суддів, призначене апеляційним судом покарання є законним, справедливим, воно сприятиме перевихованню ОСОБА_3 та попередженню вчинення ним нових правопорушень.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 420, 374 КПК України і підстав вважати його невмотивованим, колегія суддів не вбачає.

Доводи касаційної скарги і матеріали справи не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б підставами для зміни або скасування вироку апеляційного суду, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 434- 436 КПК України, колегія суддів, -

Вирок Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2016 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.