Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів: при секретарі судового засідання за участю прокурора засуджених Орлянської В. І., Кравченка С.І., Суржка А. В., Гапоні В.О., Парусова А.М., ОСОБА_6, ОСОБА_7.( в режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014270180001801 щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_7 за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 19 лютого 2016 року щодо ОСОБА_6,

Вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19 листопада 2015 року

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ніжин Чернігівської області, громадянина України, який проживає у АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимого: вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 20.05.2005 року за ч. 1 ст. 115 КК України до 7 років позбавлення волі, Указом Президента України від 25.11.2008 року помилуваного, в зв'язку з чим покарання у виді позбавлення волі було скорочено до 5 років 6 місяців; 26.12.2008 року звільненого від відбуття покарання умовно-достроково на не відбутий термін 1 рік 6 місяців 23 дня; вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17.02.2010 року за ч. 1 ст. 187 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі, 25.03.2014 року звільненого з виправної колонії по відбуттю строку покарання,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки; за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років з конфіскацією всього належного йому майна; за ст. 395 КК України до покарання у виді арешту строком на 3 (три) місяці.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років з конфіскацією всього належного йому майна.

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця с. Совєтське Совєтського району Кабардіно-Балкарія Російської Федерації, громадянина України, який зареєстрований та мешкає АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого: вироком Каховського районного суду Херсонської області від 27.12.2001 року за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, звільненого 26.09.2006 року по відбуттю строку покарання; вироком Каховського районного суду Херсонської області від 23.10.2008 року за ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 194 КК України із застосуванням ст. 70 цього Кодексу до 5 років позбавлення волі; вироком Каховського районного суду Херсонської області від 25.06.2009 року за ч. 1 ст. 126, ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ч. 4 ст. 70 цього Кодексу до 5 років позбавлення волі, 30.09.2013 року звільненого з виправної колонії по відбуттю покарання,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки; за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років з конфіскацією всього належного йому майна.

Запобіжний захід ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено попередній - тримання під вартою.

Строк покарання ухвалено відраховувати ОСОБА_6 з 02 березня 2015 року, а ОСОБА_7 - з 28 лютого 2015 року.

Вироком суду вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано винними та засуджено за те, що вони 15 грудня 2014 року приблизно о 23 год. 30 хв. перебуваючи на вул. Шевченка м. Ніжина Чернігівської області, усвідомлюючи суспільну небезпечність свого наміру, повторно, за попередньою змовою між собою, напали на ОСОБА_8, завдавли йому удару по голові, чим заподіяли потерпілому фізичний біль, не спричинивши тілесних ушкоджень, від якого він впав на коліна, після чого відкрито викрали у нього рюкзак, зимову шкіряну куртку, в якій знаходився мобільний телефон. З місця вчинення злочину зникли, чим заподіяли ОСОБА_8 матеріальної шкоди на загальну суму 3603 грн.

Крім того, 18 грудня 2014 року приблизно 21 год. 30 хв., ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебуваючи біля будинку № 97а по вул. Шевченка у м. Ніжин Чернігівської області, усвідомлюючи суспільну небезпечність свого наміру, будучи особами, які раніше вчиняли розбій, напали на ОСОБА_9 і застосовуючи до нього насильство, небезпечне для життя та здоров'я, яке виразилось у нанесенні декількох ударів в область обличчя, відкрито заволоділи курткою, мобільним телефоном та грошима потерпілого у сумі 20 грн. З місця вчинення злочину зникли, чим заподіяли ОСОБА_9 матеріальної шкоди на загальну суму 3780 грн. Внаслідок злочинний дій потерпілому було заподіяно легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я на строк більше 6, але не більше 21 дня.

Також, 03 березня 2014 року ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона відносно ОСОБА_6 було встановлено адміністративний нагляд терміном на 24 місяці із застосуванням наступних обмежень: заборона виходу з будинку за місцем проживання у період часу з 22 до 06 години, заборона виїзду в особистих справах за межі району (міста) за місцем проживання без дозволу райвідділу органів внутрішніх справ; реєстрація у райвідділі органів внутрішніх справ за місцем проживання два рази на місяць. Однак, ОСОБА_6, будучи ознайомленим із обмеженнями, застосованими до нього відповідно до вимог згаданої ухвали, умисно, з метою ухилення від адміністративного нагляду, систематично виходив із будинку за місцем проживання у період часу з 22 по 06 годину, чим порушив застосовані до нього обмеження.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 19 лютого 2016 року вирок суду у порядку ч. 2 ст. 404 КПК України щодо ОСОБА_6 у частині його засудження за ст. 395 КК України скасовано, а провадження в цій частині закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину.

У решті вирок суду щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Стверджує, що при закритті кримінального провадження відносно нього, що за ст. 395 КК України, у порушення статей 94, 99 КПК України, апеляційна інстанція не надала оцінку доказам сторони обвинувачення, а лише взяла до уваги пояснення засудженого, які суперечать іншим доказам у кримінальному провадженні. Зазначає, що апеляційний суд допустився суперечностей, оскільки закривши кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 за відсутністю у його діянні складу злочину, передбаченого ст. 395 КК України, у мотивувальні частині ухвали зазначив про недоведеність об'єктивної та суб'єктивної сторони цього злочину. Вважає, що за таких обставин ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Судові рішення у частині засудження ОСОБА_7 та ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК України, правильності кваліфікації їх дій та призначеного покарання, прокурором у касаційному порядку не оспорюються.

Заслухавши доповідь судді; думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити у повному обсязі; пояснення засуджених, які заперечували проти доводів, викладених у скарзі та просили рішення апеляційного суду щодо ОСОБА_6 залишити без зміни; дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Доводи касаційної скарги прокурора про необґрунтованість закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 за ст. 395 КК України, невмотивованість і суперечливість рішення апеляційного суду є безпідставними та спростовуються наступним.

Під час апеляційного розгляду судом встановлено, що в пред'явленому обвинуваченні ОСОБА_6 за ст. 395 КК України не викладено його формулювання, оскільки в ході досудового розслідування не було встановлено часу (періоду) відсутності обвинуваченого за місцем проживання, мети (причини) та її поважності.

Наведене видно з обвинувального акта (т. 1 а.с. 3-4), згідно якого ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він умисно, з метою ухилення від адміністративного нагляду, систематично виходив із будинку за місцем проживання у період часу з 22 години по 06 годину, чим порушив застосовані до нього обмеження, призначені ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона від 03 березня 2014 року, саме таке обвинувачення було викладено і у вироку міськрайонного суду.

Однак, об'єктивна сторона злочину за ст. 395 КК України полягає у самовільному залишенні особою, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, місця проживання з метою ухилення від нагляду.

Разом із тим, порушення заборони виходу з житла у визначений час (який за законом не може перевищувати восьми годин на добу), якщо воно мало місце з поважних підстав, або не мало на меті ухилення від адміністративного нагляду не утворює складу злочину, передбаченого ст. 395 КК України.

Цих обставин, яких конкретно не викладено в обвинувальному акті, не було враховано місцевим судом під час розгляду кримінального провадження та ухвалення вироку.

У зв'язку з наведеним, посилання прокурора в касаційній скарзі на те, що судом не взято до уваги заяву засудженого про зміну місця проживання під час адміністративного нагляду, не може бути підставою для скасування ухвали апеляційного суду.

Відповідно до пунктів 1, 2 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого, форма вини, мотив і мета.

Указані елементи є частинами юридичної кваліфікації складу (об'єктивної та суб'єктивної сторони) злочину, відсутність яких виключає такий склад і, відповідно, настання кримінальної відповідальності особи за вчинене діяння.

Положеннями ч. 1 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених випадках на потерпілого.

У даному конкретному кримінальному провадженні вказані елементи юридичної кваліфікації складу злочину, передбаченого ст. 395 КК України у обвинувальному акті щодо ОСОБА_6 відсутні, а обов'язок доказування покладено на слідчого та прокурора, котрі виходячи зі змісту вказаного обвинувального акту, не виклали всіх обставин, які підлягають доказуванню при обвинуваченні ОСОБА_6 за ст. 395 КК України, що виключає наявність складу цього злочину в діях останнього.

Відповідно до ст. 417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження.

Як убачається зі змісту ухвали, апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 за ст. 395 КК України та закриваючи кримінальне провадження в зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, належним чином умотивував прийняте рішення з урахуванням вищенаведеного законодавства та саме на обґрунтування цього висновку зазначив, що стороною обвинувачення суду не надано доказів про наявність в діях засудженого об'єктивної та суб'єктивної сторони вказаного злочину.

Таким чином, на думку колегії суддів, ухвала Апеляційного суду Чернігівської області від 19 лютого 2016 року відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які є безумовною підставою для зміни або скасування оскарженого судового рішення, не встановлено, а тому колегія суддів вважає доводи скарги прокурора безпідставними, а касаційну скаргу такою, що задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 433- 436 КПК України, колегія суддів, -

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 19 лютого 2016 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.