Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі колегії:

головуючої Щепоткіної В.В., суддів: Єлфімова О.В., Шибко Л.В., за участю: секретаря судового засідання Гапона В.О., прокурора Дехтярук О.К., захисника Федорова А.А., розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження № 12015160380001606 за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Волочиськ Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимості, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК, за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області Мамедова Г.А. на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 06 липня 2016 року,

Вироком Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 березня 2016 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі статей 75, 104 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік та покладено обов'язки, передбачені пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 06 липня 2015 року близько 02:00 год., будучи неповнолітнім, за попередньою змовою з особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, з метою незаконного заволодіння чужим майном проник на неогороджену територію персикового саду, розташованого на території Миколаївської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, звідки намагався таємно викрасти належні ТОВ "Магік" 176 кг стиглих плодів персика, загальною вартістю 1584 грн., проте довести свій злочинний намір до кінця не зміг з причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий на місці злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06 липня 2016 року вирок суду першої інстанції скасовано, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК закрите на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вказує, що апеляційний суд без безпосереднього дослідження доказів по справі надав їм іншу оцінку ніж суд першої інстанції, чим істотно порушив вимоги статей 7, 23 КПК, що вплинуло на законність і обґрунтованість висновку апеляційного суду про недостатність доказів для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Захисник ОСОБА_7 адвокат Федоров А.А. подав заперечення на касаційну скаргу прокурора, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали апеляційного суду, просить залишити її без зміни.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Дехтярук О.К. на підтримку касаційної скарги, захисника Федорова А.А., який заперечив проти її задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у касаційній скарзі й запереченнях доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягають: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, а також вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК (4651-17) випадках, - на потерпілого.

Органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у незакінченому замаху на вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб.

З таким обвинуваченням погодився у вироку і місцевий суд.

В основу обвинувального вироку суд першої інстанції поклав показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, дані протоколу огляду місця події, дані постанови про приєднання до справи речових доказів, а також довідку про вартість плодів персика на час вчинення злочину.

Перевіривши вирок за апеляцією обвинуваченого ОСОБА_7, апеляційний суд із дотриманням вимог кримінального процесуального закону розглянув справу та дійшов обґрунтованого висновку про недостатність покладених в основу обвинувального вироку суду доказів для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 та ч. 2 ст. 185 КК.

Такий висновок апеляційного суду достатньо мотивований й ґрунтується на даних, які були належним чином перевірені в судовому засіданні та змістовно наведені в ухвалі.

Як правильно встановив апеляційний суд, зміст викладених у вироку суду показань свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, на яких ґрунтується обвинувачення, не відповідає дійсним показанням цих свідків, які вони дали в суді першої інстанції.

Так, зазначені свідки не були очевидцями вчинення ОСОБА_7 інкримінованих йому дій, натомість прибули на місце події вже після затримання обвинуваченого разом з іншими особами в лісосмузі біля саду сторожем ТОВ "Магік" ОСОБА_11 Тобто, про обставини події злочину вказаним свідкам стало відомо зі слів сторожа ОСОБА_11

Згідно з вимогами ст. 97 КПК показання з чужих слів суд має право визнати допустимим доказом лише у виняткових випадках з урахуванням, в тому числі й можливості допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту.

Незважаючи на це, а також на закріплений у ст. 92 КПК за слідчим та прокурором обов'язок доказування, прокурор не забезпечив участь свідка ОСОБА_11 в засіданні суду першої інстанції, відмовившись від його виклику й допиту, не зазначивши про поважність причин такої відмови.

В суді першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_7 наполягав на тому, що не брав участі у вчиненні крадіжки персиків, а був помилково затриманий разом з іншими особами коли йшов по дорозі до магазину.

Разом з цим у матеріалах кримінального провадження відсутні жодні об'єктивні, прямі докази, які б спростовували такі показання ОСОБА_7 та поза усяким розумним сумнівом свідчили про його винуватість у вчиненні інкримінованого діяння. Ті докази, які суд першої інстанції поклав в основу обвинувального вироку є непрямими та викликають обґрунтовані сумніви.

Адже сам по собі факт перебування ОСОБА_7 в лісосмузі біля садка не спростовує доводів обвинуваченого та не свідчить про вчинення ним дій, спрямованих на викрадення чужого майна.

Таким чином, перевіривши матеріали кримінального провадження, встановивши, що по справі відсутні прямі докази, які без усяких розумних сумнівів свідчили б про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК, тлумачачи всі сумніви на користь обвинуваченого, апеляційний суд дійшов умотивованого висновку про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.

Доводи касаційної скарги прокурора щодо порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону щодо безпосередності дослідження доказів є безпідставними.

За клопотанням захисника Федорова А.А. судом апеляційної інстанції було повторно досліджено протокол огляду місця події від 06 липня 2015 року, за результатами чого його визнано недопустимим доказом, при цьому від клопотання щодо повторного допиту в апеляційному порядку свідків сторони обвинувачення ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 захисник відмовився, оскільки прокурор не забезпечив їх участь в апеляційному провадженні.

Прокурор клопотань про повторний допит свідків в апеляційному порядку не заявляв.

Тому, на виконання приписів ст. 404 КПК апеляційний суд був позбавлений можливості безпосередньо допитати вказаних свідків в судовому засіданні. Натомість свої висновки апеляційний суд обґрунтував показаннями, які свідки дали в суді першої інстанції, що не впливає на правильність зроблених висновків.

Таким чином, діючи в межах визначених процесуальним законом повноважень, дотримуючись принципу змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, апеляційний суд ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду справи в апеляційному порядку, які могли би вплинути на правильність висновків апеляційного суду, не встановлено.

Ухвала апеляційного суду належним чином мотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

За таких обставин касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, суд

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 06 липня 2016 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.