5-2010км07 Про порушення Правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілим тяжкі і середньої тяжкості тілесні ушкодження - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні 5 липня 2007 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора і касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на вирок Калуського міськрайонного суду Iвано-Франківської області від 25 червня 2004 року, яким

IНФОРМАЦIЯ_1,

немаючого судимості,

виправдано за ч. 3 ст. 286 КК України (2341-14) за відсутністю в діях складу злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Iвано-Франківської області від 31 жовтня 2005 року вирок Калуського міськрайонного суду від 25 червня 2004 року щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

установила:

Суд визнав, що атопригода 3 вересня 2001 року на перехресті дороги Стрий - Чернівці з дорогою села Підгірки Калуського району, під час якої зіткнулись автомобілі "Ауді-80" і "Фольксваген - транспортер", двоє потерпілих загинули і двом іншим потерпілим спричинено відповідно тяжкі і середньої тяжкості тілесні ушкодження, сталася не з вини ОСОБА_2, бо в той момент, коли він своїм автомобілем "Вольво-744" виїзджав із другорядної дороги на це перехрестя, то, крім автомобіля "Ауді-80", який рухався зліва, на відстані 300 м у його напрямку, ніякого транспорту на головній дорозі не було, а перед тим, як трапилось зіткнення зазначених транспортних засобів, ОСОБА_2 вже завершував переїзд головної дороги, тому автомобіль "Фольксваген - транспортер", який зненацька на великій швидкості з'явився з правого боку ОСОБА_2, і, зачепивши передню частину його авто, виїхав на зустрічну смугу та зіткнувся з зустрічним "Ауді-80", мав загальмувати і зупинитись, а не робити небезпечного маневру.

Тобто ОСОБА_2 не порушував п. п. 1.4 і 16.10. Правил дорожнього руху. Його дії не були в причинному зв'язку з цією аварією і за своїми ознаками не утворювали складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України (2341-14) .

У касаційному поданні прокурор просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2, а справу - направити на новий судовий розгляд. Вважає, що місцевий та апеляційні суди допустились поспішності, упередженості і неповно дослідили фактичні обставини справи.

Потерпілий ОСОБА_1 у касаційній скарзі теж просить скасувати судові рішення стосовно ОСОБА_2 На його думку, висновки судових інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора, який підтримав доводи касаційного подання, виступи потерпілого ОСОБА_1 про задоволення касаційної скарги і засудженого ОСОБА_2 та його захисника - адвоката ОСОБА_3 про відмову в задоволенні касаційного подання прокурора і касаційної скарги потерпілого, думку прокурора щодо скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи касаційного подання і касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

Виправдовуючи ОСОБА_2, місцевий суд, як видно з мотивувальної частини вироку, виходив із того, що він не створював аварійної ситуації, коли виїхав із другорядної на головну дорогу, оскільки по ній в цей час, окрім білого "Ауді-80", що рухався за 300-х метрів у його напрямку зліва, іншого транспорту не було, а коли з правого боку від нього на перехресті зненацька з'явився автомобіль "Фольксваген - транспортер", то ОСОБА_2 вже перебував за осьовою лінією головної дороги, тому в цій ситуації водій "Фольксвагена - транспортера" повинен був не маневрувати (як це він зробив і в результаті допустив зіткнення з зустрічним автомобілем "Ауді-80"), а зупинитись.

З цього випливає, що, якби водій автомобіля "Фольксвагена - транспортера" не їхав на великій швидкості по зустрічній смузі до перехрестя, то йому не потрібно було б робити небезпечний маневр на цьому місці по дузі, об'їзджаючи автомобіль ОСОБА_2, який зупинився серед дороги і перегородив йому праву смугу руху.

Таким чином, зосередившись виключно на з'ясуванні поведінки у даній конкретній ситуації водія ОСОБА_1, який не притягався до кримінальної відповідальності, а також на перевірці швидкості руху керованого ним автомобіля "Фольксвагена - транспортера" і траєкторії, яку описав цей автомобіль на перехресті, суд, як убачається з вироку, без належного дослідження обставин, пов'язаних із безпосереднім виїздом ОСОБА_2 на зазначене перехрестя з другорядної дороги, дійшов висновків про невинуватість останнього фактично на припущеннях.

Зокрема і насамперед суд обійшов увагою дані, які містяться у протоколах огляду місця події та її відтворення.

Відхиляючи показання очевидців цієї події, ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, вважаючи їх недостовірними і такими, що спростовуються висновками експертних досліджень, суд не врахував пояснення свідка ОСОБА_6, який складав протокол огляду місця ДТП. За його словами, він прибув на місце події майже через годину і вже не зміг зафіксувати у протоколі сліди коліс на дорозі, залишені від зміщення транспортних засобів.

Якщо це так, то виникає запитання. З яких же даних робились висновки про те, що автомобіль "Фольксваген - транспортер" рухався на перехресті по дузі?

У мотивувальній частині виправдувального вироку стверджується, що водій ОСОБА_1 на великій швидкості зробив маневр по дузі, з тим щоби уникнути зіткнення з автомобілем ОСОБА_2, який у цей час знаходився фактично серед дороги.

А чи дійсно автомобіль "Фольксваген-транспортер" міг на зазначеній у вироку швидкості зробити такий маневр на перехресті ?

Зазначені питання залишені судом не перевірені.

Судові інстанції вважають неспростованими твердження ОСОБА_2 про те, що він виїхав на головну дорогу з повним дотриманням діючих правил, але з твердженням погодитись важко. Зі змісту протоколів відтворення обстановки й обставин події (з долученими фототаблицями до нього), яке проводилось за участю ОСОБА_2, видно, що навіть тоді, коли він перебував на відставні 6,7 м від межі головної дороги, її видимість у правий бік становить 60 м.

Виникає запитання, як же ОСОБА_2 не міг бачити автомобіль "Фольксваген-транспортер" ?

Разом із тим про всі ці та інші зазначені обставини, як видно з матеріалів справи, висловлювались не тільки учасники події, а й сам експерт Жилинський Г., який теж був на місці події. Суд же на їхні пояснення не відреагував, відповідної оцінки їм не дав, при цьому стверджує, що ОСОБА_2 дійсно не міг бачити авто, яке рухалось по головній дорозі від нього праворуч.

Твердження ОСОБА_2 про те, що не він, а водій автомобіля "Фольксваген-транспортер" створив аварійну ситуацію, визнані місцевим судом достовірними, проте цей висновок суперечить висновкам судово - автотехнічних експертиз (а. с. 92 - 102, 323 - 326 т. 2), де, окрім іншого, значиться й те, що ОСОБА_2, який виїхав на перехрестя з другорядної дороги, створив небезпеку для руху водієві автомобіля "Фольксваген-транспортер".

У матеріалах справи і протоколах допитів ОСОБА_2 привертає увагу, що він не був послідовним ні в своїх діях після ДТП, коли він, не визнаючи своєї винуватості, почав відшкодовувати шкоду потерпілому в цій аварії ОСОБА_7, ні в своїх поясненнях стосовно того, що трапилось на перехресті, коли стверджував, що бачив дорожній знак "Дати дорогу", і тому розумів, що при виїзді на головну дорогу, він зобов'язаний був пропустити транспортні засоби, які рухались по ній.

В основу вироку суд поклав показання ОСОБА_2 і свідків: ОСОБА_8, ОСОБА_9 про те, що автомобіль "Фольксваген-транспортер" рухався по зустрічній смузі, але ці особи не були безпосередніми очевидцями цієї транспортної пригоди. Їхні пояснення не узгоджуються з іншими даними, що зібрані у справі, в тому числі з поясненнями очевидців події, потерпілих ОСОБА_10 і ОСОБА_7 про те, що автомобіль "Фольсваген-транспортер" не виїздив на зустрічну смугу, а автомобіль ОСОБА_2 зачепив автомобіль ОСОБА_1 саме на його смузі руху, виїхавши зненацька на перехрестя з другорядної дороги. Iз цим питанням суд теж не розібрався і не дав відповіді на нього.

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи касаційного подання про необхідність скасування судових рішень, бо грунтуються на неперевірених доказах, є слушними. Суд мав виходити з сукупності всіх доказів у справі, в тому числі тих, які встановлені у процесі досудового слідства, дати всебічну оцінку кожному з них, у разі необхідно провести додаткове відтворення обстановки й обставин події з усіма її учасниками, без винятку, а також відповідне експертне дослідження і лише після цього зробити висновок про доведеність чи недоведеність обвинувачення ОСОБА_2.

Тому вважати, що зазначений вирок місцевого суду, а так само ухвала апеляційної інстанції, яка погодилась із ним, є такими, що відповідають фактичним обставинам справи, підстав немає, вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд. Під час якого суд має звернути увагу на зазначені недоліки, всебічно, повно і об'єктивно дослідити всі обставини справи, ретельно перевірити показання виправданого, потерпілих, свідків із зазначених питань, і прийняти рішення про винуватість чи невинуватість ОСОБА_2.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 - 398 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційне подання прокурора і касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 задовольнити.

Вирок Калуського міськрайонного суду Iвано-Франківської області від 25 червня 2004 року й ухвалу Апеляційного суду Iвано-Франківської області від 31 жовтня 2005 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а кримінальну справу - направити на новий судовий розгляд.