Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

у складі колегії:

головуючого Колесниченка В. М.,

суддів Вільгушинського М. Й., Крижановського В. Я.,

при секретарі Асановій Є. С.,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013030550000206, за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Сватівського районного суду Луганської області від 12 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 25 березня 2016 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, уродженця с. Мілуватка Сватівськогорайону

Луганської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого

вироком Сватівського районного суду Луганської області від 19 грудня 2012 року за ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, звільненого від відбування покарання на підставі статей 75, 76 КК України з іспитовим строком тривалістю 3 роки,

якого визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185 КК України

Цим же вироком ОСОБА_2 і ОСОБА_3 визнано винуватими у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. Вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у касаційному порядку не оскаржується.

за участю прокурора Вергізової Л. А.,

до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ звернувся засуджений ОСОБА_1 із касаційною скаргою на судові рішення щодо нього.

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, в обґрунтування чого стверджує про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. Звертає увагу на те, що апеляційним судом було порушено його право на захист, оскільки апеляційний розгляд відбувся без його участі і без участі його захисника, однак наполягає, що направив до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду кримінального провадження щодо нього. Наголошує на тому, що під час вчинення відкритого викрадення майна у неповнолітнього потерпілого він погроз останньому не висловлював, крадіжку воріт не здійснював, а лише перевозив їх, однак суд за цими злочинами призначив йому найсуворіше покарання. Також зазначає, що при призначенні покарання судами не було враховано його молодий вік, те, що він виховувався без батьків, має на утриманні малолітню дитину та вагітну дружину, а при визначенні остаточного покарання за сукупністю вироків суд, на його думку, призначив більш суворе покарання, ніж передбачено законом.

За вироком Сватівського районного суду Луганської області від 12 лютого 2014 року:

ОСОБА_1 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів та засуджено до покарання: за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 3 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 6 років; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років; на підставі ч. 1 ст. 71 КК України ОСОБА_1 за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутого покарання за вироком Сватівського районного суду від 19 грудня 2012 року визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 3 місяці;

ОСОБА_2 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину та засуджено до покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки 8 місяців; на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 8 місяців; на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки і покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу;

ОСОБА_3 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину та засуджено до покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки; на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки і покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Ухвалено стягнути солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_4 на відшкодування матеріальної шкоди 196 грн 85 коп., на відшкодування моральної шкоди 1 000 грн.

Ухвалено стягнути із засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 процесуальні витрати.

Ухвалою суду апеляційної інстанції вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

Так, близько 18 год. 30 хв. 11 лютого 2013 року ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на перехресті вулиць Веселої і Крупської у м. Сватове Луганської області, маючи умисел на відкрите заволодіння чужим майном, усвідомлюючи свою фізичну перевагу, у категоричній формі вимагав від малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 передати йому мобільний телефон. ОСОБА_6 на цю вимогу передав мобільний телефон Star TV E-71 IMEI: НОМЕР_1, НОМЕР_2 ОСОБА_1, після чого останній з місця вчинення злочину втік, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду у розмірі 512 грн 14 коп.

Також близько 11 год. 20 хв. 17 березня 2013 року ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, проник до приміщення житлового будинку на АДРЕСА_2, звідки таємно викрав майно та 2 000 грн, що належали ОСОБА_7, заподіявши останньому матеріальну шкоду.

У період із 16 год. до 19 год. 23 квітня 2013 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на АДРЕСА_3 за попередньою змовою між собою проникли на територію двору, належного на праві власності ОСОБА_4, де за допомогою фрагмента металевого полотна розпиляли дужки замка, що замикав створи воріт приміщення гаража, після чого демонтували та викрали ці створи воріт, а з гаража - три листи заліза, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду у розмірі 301 грн 85 коп.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, котрий зазначив про необґрунтованість касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням наведеного доводи засудженого, які фактично стосуються невідповідності висновків суду обставинам провадження, неповноти судового розгляду перегляду у касаційному порядку не підлягають. Отже, касаційний суд при касаційному розгляді виходить із обставин провадження встановлених судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185 КК України та кваліфікацію його дій за даними нормами кримінального закону судом зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності із дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у вироку місцевого суду відповідно до ст. 374 КПК України наведено докладні мотиви.

Так в основу обвинувального вироку місцевого суду, обґрунтовано покладено показання: засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які детально розповіли про обставини вчинення ними та ОСОБА_1 крадіжки створок воріт та металевих листів; потерпілого ОСОБА_6 та його законного представника, які розповіли про події того вечора, при цьому, потерпілий повідомив, що ОСОБА_1 знаходився в стані алкогольного сп'яніння, під час вимоги віддати телефон тримав в руках пляшку з горілкою, якою на думку потерпілого ОСОБА_1 міг його вдарити; свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, які підтвердили показання потерпілого; потерпілого ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, потерпілого ОСОБА_4, свідка ОСОБА_15

Рішення суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні зазначених злочинів підтверджується також даними, встановленими із аналізу сукупності зібраних у ході досудового розслідування письмових доказів, зокрема, даними протоколу слідчого експерименту за участю засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які підтвердили обставини викрадення воріт разом з ОСОБА_1

За встановлених судом фактичних обставин провадження дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185 КК України кваліфіковані правильно.

При перевірці матеріалів провадження касаційним судом установлено, що доводи засудженого ОСОБА_1 про невідповідність призначеного йому покарання вимогам кримінального закону через суворість призначеного покарання є безпідставними.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з положень ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з матеріалів провадження, при призначенні покарання ОСОБА_1 вищенаведені вимоги закону судом дотримано.

Призначаючи покарання засудженомуОСОБА_1 суд врахував тяжкість злочинів, що є тяжкими, обставини його вчинення, дані про особу ОСОБА_1, який посередньо характеризується, обставини, що обтяжують покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, те, що новий корисливий злочин вчинений в період іспитового строку, встановленого попереднім вироком.

Зважаючи на наведені обставини, суд призначив ОСОБА_1 покарання у межах санкцій ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185 КК України.

Наведені у касаційній скарзі обставини були повною мірою враховані при призначенні покарання та стали підставами для його призначення у межах, визначених санкціями частин статей кримінального закону, що передбачають відповідальність за вчинені злочини, а інші обставини, зазначені у касаційній скарзі, зокрема щодо його молодого віку, те, що він виховувався без батьків, наявності у нього на утриманні малолітньої дитини та вагітної дружини, висновків місцевого суду не спростовують.

Також суд правильно призначив ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК України.

Твердження засудженого про те, що суд помилково призначив йому на підставі ч. 1 ст. 71 КК України більш суворе покарання ніж це передбачено законом не знайшло свого підтвердження.

Так, відповідно до ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Частиною 2 ст. 63 КК України передбачено, що позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу.

Тобто місцевий суд, призначив ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 71 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 3 місяці в межах строку, встановленого для даного виду покарання.

На думку колегії суддів, з урахуванням тяжкості злочину, характеру його вчинення, призначене ОСОБА_1 покарання є необхідним та достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення нових злочинів.

Апеляційний розгляд кримінального провадження проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, її законність сумнівів у колегії суддів не викликає.

Не знайшли свого підтвердженні і доводи засудженого, викладені у касаційній скарзі про порушення його права на захист, оскільки в матеріалах провадження містяться заяви засудженого та його захисника про те, що вони ознайомлені про розгляд кримінального провадження апеляційним судом 25 березня 2016 року. При цьому захисник ОСОБА_16 у своїй заяві від 22 березня 2016 року повідомив, що не представляє інтересів ОСОБА_1

Будь-які заяви та повідомлення від засудженого про його бажання приймати участь під час розгляду кримінального провадження щодо нього судом апеляційної інстанції в матеріалах провадження відсутні.

З огляду на зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги засудженого колегією суддів не встановлено.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, колегією суддів не встановлено.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 438 КПК України,

Вирок Сватівського районного суду Луганської області від 12 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 25 березня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційну скаргу останнього - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.