Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

у складі колегії:

головуючого Колесниченка В. М.,

суддів Вільгушинського М. Й., Крижановського В. Я.,

при секретарі Асановій Є. С.,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015110060000028, за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Іванківського районного суду Київської області від 10 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 26 травня 2016 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, уродженця с. Запрудка Іванківського району

Київської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4,

громадянина України, уродженця м. Чорнобиля Київської області,

проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, такого, що не має судимості

на підставі ст. 89 КК України,

яких визнано винуватими у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК України;

за участю прокурора Вергізової Л. А.,

засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2,

до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ звернувся прокурор з касаційною скаргою на судові рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, в обґрунтування чого стверджує про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що місцевим судом у порушення вимог ст. 337 КПК України у мотивувальній частині вироку зазначено, що разом із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 злочин також вчинив ОСОБА_3, котрому обвинувачення не висувалося, не наведено конкретних кваліфікуючих ознак злочину, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК України, а лише вказано, що дії засуджених необхідно кваліфікувати за цією статтею, та неправильно вирішено долю речових доказів, зокрема моторного човна "Крим", який є знаряддям злочину і відповідно до ст. 100 КПК України підлягав конфіскації. Прокурор також посилається на те, що апеляційний суд, переглядаючи справу на згадані порушення уваги не звернув та свою ухвалу належним чином не мотивував.

За вироком Іванківського районного суду Київської області від 10 березня 2016 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 визнано винуватими у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК України, та засуджено:

ОСОБА_1 до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік із конфіскацією знарядь лову (8 рибацьких сіток: 4 - по 50 метрів та 4 - по 100 метрів із розміром вічка 65 міліметрів);

ОСОБА_2 до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік і покладено на них обов'язки, передбачені пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Ухвалено моторний човен "Крим" повернути ОСОБА_1 та/або ОСОБА_2, двигун "YAMAHA-40" № НОМЕР_1 залишити у володінні власника ОСОБА_4, 8 рибацьких сіток, із них 4 - по 50 метрів та 4 - по 100 метрів із розміром вічка 65 міліметрів звернено в доход держави, риба вагою 153 кг - знищена.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 травня 2016 року апеляційні скарги прокурорів залишено без задоволення, а вирок суду від 10 березня 2016 року - без змін.

За вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими та засуджено за вчинення злочину за таких обставин.

Так, 13 квітня 2015 року ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2, з метою зайняття незаконним рибним добувним промислом на моторному човні "Крим" без бортового номера, двигун "YAMAHA-40" № НОМЕР_1, вийшли на воду річки Дніпра в районі відселеного с. Теремці зони відчуження, де в заборонений період часу, який було встановлено наказом Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Київській області від 17 березня 2015 року № 30, відповідно до якого встановлено термін заборони на лов (добування) риби у весняно-літній період їхнього природного відтворення (нересту) у 2015 році на водних об'єктах в зоні контролю Київрибохорони з 01 квітня по 20 травня (включно). В порушення вимог п. 3.15 правил любительського і спортивного рибальства, затверджених наказом Державного комітету рибного господарства України від 15 лютого 2009 року № 19, згідно з яким забороняється лов водних живих ресурсів промисловими та іншими знаряддями лову та з незареєстрованих плавзасобів або таких, що не мають на корпусі чіткого реєстраційного номера (за винятком веслових човнів), встановили у річці Дніпрі вісім рибальських сіток.

Близько 04 год. 30 хв. наступного дня ОСОБА_1 і ОСОБА_2, прибувши на човні "Крим" на місце, де напередодні були встановлені сітки, дістали їх з води разом із рибою. У результаті цих дій незаконно добули шляхом вилову рибу цінних та нечисленних її видів, чим заподіяли істотної шкоди навколишньому природному середовищу і рибному господарству України, що виразилась у незаконному вилученні великої кількості водних біоресурсів у період їхнього природного відтворення (нересту), на загальну суму 23 681 грн.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу, думку засуджених, котрі зазначили про необґрунтованість касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і правильність кваліфікації їхніх дій за ч. 1 ст. 249 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни вироку місцевого суду судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. При цьому п. 1 цієї норми передбачено, що гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю).

Відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень суд прийняв рішення про незастосування конфіскації майна, а саме човна "Крим", оскільки він не є власністю засуджених.

Однак із такими висновками судів не можна погодитися, оскільки вони суперечать положенням закону, відповідно до яких знаряддям злочину у справах про злочини проти довкілля слід вважати предмети чи технічні засоби, які умисно використовувалися їх власником чи співучасниками злочину для незаконного рибальства, а також для полегшення вчинення зазначених дій, зокрема, рибальські сіті, транспортні засоби. При цьому транспортні засоби можуть бути визнані знаряддям злочину не тільки тоді, коли вони використовувалися безпосередньо в процесі рибальства, а й коли без їх використання вчинення злочину було б неможливим чи надто складним.

Оскільки, транспортування риболовних сітей та риби з місця скоєння злочину, без човна було б неможливим, то рішення суду про те, що човен не є знаряддям вчинення кримінального правопорушення є незаконним та необґрунтованим.

При цьому, слід звернути увагу, що відповідно до ст. 100 КПК України, долю речових доказів (у тому числі й питання щодо належності їх до знарядь злочинів) вирішує суд під час ухвалення рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Обґрунтованими також є твердження прокурора про те, що місцевим судом у порушення вимог ст. 337 КПК України у мотивувальній частині вироку зазначено, що разом із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 злочин також вчинив ОСОБА_3, оскільки останньому обвинувачення не висувалося.

Апеляційний суд, переглядаючи провадження, за апеляційними скаргами першого заступника прокурора Київської області та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді першої інстанції, не звернув уваги на допущені місцевим судом порушення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, судові рішення щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 скасуванню із призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.

При новому розгляді суду першої інстанції належить повно і всебічно дослідити всі обставини кримінального провадження, наявні докази, дати їм належну правову оцінку, і прийняти законне й обґрунтоване рішення, виклавши його у процесуальному документі у відповідності до вимог кримінального процесуального закону.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 438 КПК України,

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити

Вирок Іванківського районного суду Київської області від 10 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 26 травня 2016 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.