369/9526/13-к Про заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем та внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей - 26.10.2016 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120131900200002485 за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_1 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 27 січня 2016 року,

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року засуджено:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку с. Козинці Київської області, мешканку АДРЕСА_1, українку, громадянина України, пенсіонерку, звищою освітою, раніше не судиму,

- за ч. 1 ст. 366 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 17 000 грн, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік;

- за ч. 2 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання за ч. 1 ст. 366 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного основного покарання за ч. 2 ст. 191 КК України з іспитовим строком на 1 рік та покладенням обов'язку, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Судом вирішено питання відшкодування судових витрат та долю речових доказів у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27 січня 2016 року вирок місцевого суду змінено. ОСОБА_1 визначено вважати засудженою за ч. 1 ст. 366 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 850 грн, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік.

В решті вирок суду залишено без зміни.

За вироком суду, ОСОБА_1, визнано винуватою у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем та внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, за наступних обставин.

Так, на ОСОБА_1, будучи директором Територіального центру по обслуговуванню одиноких громадян та інвалідів, який 21 грудня 2010 року було перейменовано в Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), що знаходиться за адресою: вул. Дежньова, 62 у м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області, на яку покладено організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов'язки, являлась службовою особою та у січні 2011 року отримала від ОСОБА_3 копію паспорта, ідентифікаційного коду, заяву про прийняття на роботу, на підставі яких видала за власним підписом наказ від 04.01.2011 про прийняття останньої на посаду комірника Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з 04 січня 2011 року, хоча ОСОБА_3 фактично не приступила до виконання обов'язків.

Крім того, ОСОБА_1 будучи директором вказаного територіального центру та являючись службовою особою, у листопаді 2011 року (більш точна дата досудовим розслідуванням не встановлена), у невстановленому місці. отримала від ОСОБА_4 копію паспорта, ідентифікаційного коду, заяву про прийняття на роботу, на підставі яких за власним підписом видала наказ від 01.11.2011 № 121/К про зарахування останнього на посаду оператора з комп'ютерного набору Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з 01 листопада 2011 року, хоча ОСОБА_4 фактично до виконання своїх обов'язків не приступив.

Крім того, 31 серпня 2011 року, ОСОБА_1, будучи директором вказаного територіального центру, являючись службовою особою, перебуваючи у службовому приміщенні Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), розташованого за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Дежньова, 62, видала за своїм підписом наказ № 103/К про виплату собі надбавки за вислугу років в розмірі 20 % із зазначенням стажу роботи 10 років 1 місяць 13 днів, усвідомлюючи, що згідно трудової книжки вказані відомості не відповідають дійсності, оскільки фактичний стаж її роботи на час підписання вищевказаного наказу складав 4 роки 3 місяці.

Згідно із актом від 09 липня 2013 року № 22-31/101 позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) щодо дотримання службовими особами та матеріально - відповідальними особами даної установи вимог чинного законодавства України, в результаті таких дій ОСОБА_1 в період з 01 вересня 2011 року по 30 квітня 2012 року останній було безпідставно нараховано та виплачено надбавку за вислугу років на загальну суму 855 гривень 60 копійок.

Крім того, згідно обвинувального акта, складеного та затвердженого 14 вересня 2015 року у кримінальному провадженні відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 квітня 2013 року за № 12013100200002485 (а.п. 113-131, т. 3), органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачено також у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 і ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, а саме у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, заволодінні чужим майном, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому повторно, а також у внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, за наступних обставин.

У січні 2011 року, ОСОБА_1, займаючи посаду директора Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування, будучи службовою особою, не дивлячись на невихід ОСОБА_3 на роботу, в період з 04 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року умисно вносила неправдиві відомості до офіційних документів, а саме до табелів обліку використання робочого часу про перебування ОСОБА_3 на робочому місці та заволоділа шляхом зловживання своїм службовим становищем грошовими коштами територіального центру на загальну суму 15 768 гривень 43 копійки, які в якості заробітної плати було нараховано та начебто виплачено ОСОБА_3 за період з 04 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року.

Крім того, ОСОБА_1, займаючи посаду директора Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування, будучи службовою особою, не дивлячись на невихід ОСОБА_4 на роботу, в період з 01 листопада 2011 року по 31 грудня 2011 року умисно вносила неправдиві відомості до офіційних документів, а саме до табелів обліку використання робочого часу про перебування ОСОБА_4 на робочому місці та повторно заволоділа шляхом зловживання своїм службовим становищем грошовими коштами територіального центру на загальну суму 2264 гривні 90 копійок, які в якості заробітної плати було нараховано та начебто виплачено ОСОБА_4 за період з 01 листопада 2011 року по 31 грудня 2011 року.

За наслідками судового розгляду суд першої інстанції визнав недоведеними та виключив з пред'явленого ОСОБА_1 обвинувачення за ст. 191 КК України епізоди заволодіння ОСОБА_1 шляхом зловживання своїм службовим становищем грошовими коштами територіального центру, а саме нарахованої заробітної плати ОСОБА_3 у сумі 15 768 гривень 43 копійки та нарахованої заробітної плати ОСОБА_4 в сумі 2264 гривні 90 копійок.

Своє рішення суд мотивував тим, що вказане обвинувачення ОСОБА_1 побудоване на припущеннях, оскільки прокурором поза розумним сумнівом не доведено, що саме ОСОБА_1 отримала нараховану на карткові рахунки - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заробітну плату.

Крім того, суд першої інстанції визнав недоведеними та виключив з пред'явленого ОСОБА_1 обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України епізоди злочинних дій, відповідно до яких ОСОБА_1 обвинувачено в умисному внесенні неправдивих відомостей до офіційних документів, а саме до табелів обліку використання робочого часу про перебування на робочому місці ОСОБА_3 у період з 04 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року та ОСОБА_4 в період з 01 листопада 2011 року по 31 грудня 2011 року, оскільки відповідальною за ведення табелів обліку використання робочого часу за вказаний період була інша особа.

У касаційній скарзі та доповненнях ОСОБА_1, посилаючись на порушення кримінального процесуального закону, недоведеність винуватості, просить судові рішення щодо неї скасувати, кримінальне провадження закрити у зв'язку із відсутністю в її діях складу злочину.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечив проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали провадження і обговоривши наведені у скарзі та доповненнях доводи, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційної інстанції, крім іншого, має бути зазначено суть апеляції, результати розгляду справи і докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляції без задоволення - підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

Ухвала апеляційної інстанції має бути законною і обґрунтованою, що досягається правильністю та повнотою мотивованих відповідей на порушені в апеляції питання, а за формою і змістом - відповідати вимогам закону.

При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі повинно бути зазначено, які статті закону порушено судом першої інстанції, у чому саме полягають ці порушення та які конкретно зміни необхідно внести в судове рішення. Усі зміни, внесені у вирок чи ухвалу суду першої інстанції, повинні бути викладені чітко і ясно, щоб не виникало ускладнень при виконанні судових рішень.

Однак, апеляційним судом ці вимоги закону не виконано.

Матеріалами кримінального провадження встановлено, що засуджена, не погоджуючись з рішенням місцевого суду, подала апеляцію, в якій зазначала про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, що призвело, на її думку, до необґрунтованого засудження за інкримінованими злочинами.

Проте, апеляційний суд, всі викладені доводи засудженої в апеляції ретельно не перевірив, належним чином не проаналізував, докладної відповіді на них не дав.

Крім того, резолютивна частина ухвали апеляційного суду викладена таким чином, що може виникнути ускладнення при її виконанні. Адже, змінюючи вирок суду щодо ОСОБА_1 у частині засудження її за ч. 1 ст. 366 КК України, апеляційний суд визначив вважити її засудженою за цією статтею до покарання у виді визначеного штрафу з позбавленням відповідного права, але нічого не зазначив про те, чи звільнено її на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Як це було визначено судом першої інстанції.

За таких обставин, ухвала Апеляційного суду Київської області від 27 січня 2016 року підлягає скасуванню у зв'язку з істотними порушеннями кримінального процесуального закону з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно перевірити доводи, викладені в апеляційній та касаційній скаргах засудженої, та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 433, 434, 436, 438 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 27 січня 2016 року щодо ОСОБА_1 скасувати, призначити новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції. Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.