Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

головуючого

Синявського О.Г.,

суддів

Глоса Л.Ф. і Кліменко М.Р.

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 26 червня 2007 року кримінальну справу за касаційною скаргою та доповненнями до неї засудженого ОСОБА_1. на судові рішення щодо нього.

Вироком Залізничного районного суду м. Сімферополя від 11 грудня 2006 року

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1,

уродженця та жителя м. Сімферополя,

раніше неодноразово судимого, останній раз 15.09.1999 року за ст. 142 ч. 1 КК України (1960 (2001-05) року) на 5 років позбавлення волі,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) на 5 років 6 місяців позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Кримі від 6 лютого 2007 року вирок щодо ОСОБА_1. залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1., який має не зняту і не погашену судимість за вчинення розбою, визнано винуватим та засуджено за те, що він 20 серпня 2006 року в нічний час, будучи у стані алкогольного сп'яніння, біля будинку АДРЕСА_1 повторно вчинив відкрите викрадення чужого майна - мобільного телефону "Нокіа-6680", вартістю 1898грн., що належав потерпілому ОСОБА_2.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1. не погоджується з вироком, посилаючись на те, що його дії кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) неправильно. Вказує на неправомірні дії слідчого, який не вручив йому копію постанови про пред'явлення обвинувачення. Також зазначає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотань. Просить судові рішення щодо нього змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) на ч. 2 ст. 190 КК України (2341-14) та пом'якшити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) або скасувати судові рішення щодо нього, а справу направити на нове розслідування.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1. у вчиненні злочину, за який його засуджено, грунтується на доказах, зібраних у встановленому законом порядку, досліджених у судовому засіданні, належно оцінених судом, і є правильним.

Так, потерпілий ОСОБА_2. на досудовому слідстві та у судовому засіданні стверджував, що після того, як він на прохання ОСОБА_1. дав йому свій мобільний телефон, щоб той зміг зателефонувати, останній відразу ж відштовхнув його, від чого він впав на землю, отримавши легкі тілесні ушкодження, а засуджений з мобільним телефоном втік, не зважаючи на його вимогу повернути належне йому майно.

Свої показання потерпілий підтвердив при проведенні очної ставки з ОСОБА_1.

Ці показання підтверджуються наявними у справі доказами, наведеними у вироку. Крім того, сам засуджений не заперечував, що він з місця скоєння злочину втік попри вимогу ОСОБА_2 повернути йому мобільний телефон, який потім продав.

За таких фактичних обставин справи суд дійшов правильного висновку, що умисел ОСОБА_1. був спрямований на відкрите викрадення чужого майна і цього результату він досяг. Тому підстав для перекваліфікації його дій на ст. 190 КК України (2341-14) , про що порушено питання у скарзі, колегія суддів не вбачає.

Твердження засудженого у касаційній скарзі про те, що йому не було вручено копію постанови про пред'явлення обвинувачення, є безпідставними, оскільки з матеріалів справи ( а.с. 42) убачається, що ОСОБА_1. було вручено копію цієї постанови і він власноручно зробив запис про її отримання.

Спростовуються матеріалами справи посилання у касаційній скарзі про те, що суд позбавив засудженого можливості заявляти клопотання. Як убачається з протоколу судового засідання, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав, про що свідчать численні клопотання та долучені до справи документи. Засуджений в ході судового слідства брав активну участь у судовому розгляді справи: давав пояснення, відповідав на запитання, задавав питання іншим учасникам процесу, заявляв клопотання та брав участь у обговоренні заявлених іншими учасниками процесу клопотань.

Всі заявлені клопотання судом першої інстанції розглядались у відповідності до вимог ст. 296 КПК України (1001-05) .

Таким чином, місцевий суд, дослідивши зібрані докази і давши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1. у вчиненні цього злочину та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) .

Призначаючи покарання засудженому, суд урахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про його особу. Призначене покарання є необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Як видно з матеріалів справи, такі ж, як і в касаційній скарзі, твердження засуджений висловлював у своїй апеляції. Апеляційний суд визнав їх безпідставними. Свої висновки, із якими погоджується колегія суддів, із цього питання суд належним чином умотивував. Вони підтверджені доказами, які суд апеляційної інстанції ретельно перевірив і належним чином оцінив.

Iстотних порушень норм КПК України (1001-05) на досудовому слідстві та при судовому розгляді справи не допущено.

Не вбачаючи підстав для задоволення касаційної скарги засудженого, колегія суддів не знаходить підстав і для призначення справи до касаційного розгляду з повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України (1001-05) .

Керуючись ст. 394 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а:

відмовити у задоволенні касаційної скарги засудженому ОСОБА_1