717/1765/15-к Про умисне спричинення потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкості, скоєне на ґрунті неприязних відносин у стані алкогольного сп'яніння - 25.10.2016 Прийняття

головуючого Пузиревського Є. Б., суддів: Крещенка А. М., Леона О. І., при секретарі судового засідання за участю: прокурора особи, щодо якої закрито провадження Гапоні В. О., Чебанюк Т. В., ОСОБА_6,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12015260100000241 за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та представника потерпілого ОСОБА_7 на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 25 квітня 2016 року щодо ОСОБА_6,

Вироком Кельменецького районного суду Чернівецької області від 30 грудня 2015 року

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, не судимого, засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців.

На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено обов'язки, передбачені пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 10 000 грн моральної шкоди.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винним і засуджено за те, що він за обставин, викладених у вироку, приблизно о 23.00 год. 13 липня 2015 року на ґрунті неприязних відносин наніс потерпілому ОСОБА_8, котрий, будучі у стані алкогольного сп'яніння, прийшов до будинку засудженого на АДРЕСА_1, сіпав за зачинені двері та розбив у них скло, не менше 14 ударів дерев'яною палицею по голові, руках та тулубу, спричинивши тому тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 25 квітня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 скасовано, кримінальне провадження щодо нього за ч. 1 ст. 122 КК України закрито на підставі ч. 5 ст. 36 КК України, п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України через відсутність у діянні складу кримінального правопорушення.

У касаційних скаргах прокурор та представник потерпілого ОСОБА_7, кожен окремо, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушують питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Зазначають, що апеляційний суд безпідставно дійшов висновку про те, що ОСОБА_6 діяв у стані необхідної оборони, при цьому залишив без уваги те, що ОСОБА_8 є інвалідом 2 групи, до будинку ОСОБА_6 не проникав, натомість останній, маючи військову підготовку, наніс потерпілому не менше 14 ударів палицею по різним частинам тіла, в тому числі ззаду по голові, що свідчить про конкретні наміри спричинити шкоду ОСОБА_8, а не захистити власне житло від протиправного посягання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційних скарг, ОСОБА_6, який заперечував проти задоволення цих скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду.

Також ч. 4 ст. 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Керуючись принципом безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо ці докази не було досліджено при апеляційному перегляді вироку.

Апеляційний суд при розгляді цього кримінального провадження не дотримався зазначених вимог закону.

Так, місцевий суд, обґрунтовуючи свій висновок щодо винуватості ОСОБА_6, послався у вироку на показання потерпілого ОСОБА_8, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та висновок судово-медичної експертизи.

На вирок місцевого суду від 30 грудня 2015 року обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок місцевого суду скасувати і закрити кримінальне провадження через відсутність у його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Апеляційний суд, обмежившись допитом у судовому засіданні лише обвинуваченого ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_8 і не досліджуючи безпосередньо інші докази, покладені місцевим судом в основу обвинувального вироку, прийшов до переконання про відсутність достатніх доказів винуватості ОСОБА_6 і необхідність закриття кримінального провадження на підставі ч. 5 ст. 36 КК України, п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України через відсутність складу злочину, за вчинення якого останнього було засуджено, тобто надав іншу оцінку дослідженим судом першої інстанції доказам без безпосереднього їх дослідження в апеляційній інстанції і передчасно ухвалив відповідне рішення.

З огляду на викладене ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною та обґрунтованою, оскільки вона постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому відповідно до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Під час цього розгляду апеляційний суд має перевірити всі наведені в апеляційній скарзі доводи, врахувати доводи касаційних скарг і постановити законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436- 438 КПК України, колегія суддів

Касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та представника потерпілого ОСОБА_7 задовольнити частково.