Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кравченка С.І.

суддів Орлянської В.І., Суржка А.В.,

при секретарі Гапоні В.О.,

за участю прокурора Ткачук Г.В.,

засудженого ОСОБА_1,

розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року,

Вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 лютого 2016 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого, засуджено за ч.1 ст. 296 КК України та звільнено від відбування покарання, оскільки він вже відбув призначене йому покарання за вказане діяння.

Вирішено заявлений по праві цивільний позов ОСОБА_2 та постановлено стягнути на його користь з ОСОБА_1 686, 80 грн. матеріальної шкоди та 1000 грн. моральної шкоди.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно вироку суду ОСОБА_1 07 квітня 2013 року, перебуваючи біля будинку № 32 по вул. Суворова у м. Костянтинівка Донецької області, із хуліганських мотивів, використовуючи підібраний на дорозі камінь пошкодив припаркований біля будинку автомобіль ВАЗ21083 д.н.з. НОМЕР_1. Своїми протиправними діями ОСОБА_1 заподіяв ОСОБА_2 матеріальну шкоду на суму 5686,80 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ставить питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Стверджує, що його дії неправильно кваліфіковано за ч.1 ст. 296 КК України так як в його діях не було хуліганського мотиву у зв'язку з чим було неправильно застосовано кримінальний закон. Крім того зазначає про те, що цивільний позов у справі вирішено неправильно, оскільки вважає ОСОБА_2 неналежним позивачем. Апеляційний суд на його думку не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги та не дав на них мотивованих відповідей, а тому ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого, який підтримав доводи поданої скарги, прокурора, котрий заперечував проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Виходячи з диспозиції ст. 296 КК України хуліганство - це грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю та винятковим цинізмом.

При цьому суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною формою вини і мотивом явної неповаги до суспільства.

Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_1 не визнавав вину в інкримінованому йому діянні та зазначив, що причиною його активних дій та пошкодження автомобіля ВАЗ був не хуліганський мотив, як зазначено обвинувальному акті, а раптово виниклі неприязні стосунки до водія автомобіля ВАЗ, який ледве не вчинив на нього наїзд.

В обґрунтування своєї позиції ОСОБА_1 посилається на показання свідка ОСОБА_3, яка підтверджувала факт створення небезпечної для життя і здоров'я засудженого ситуації особою, що керувала автомобілем.

Разом із тим вказані обставини не були належним чином досліджені в судовому засіданні та не отримали відповідного відображення у вироку.

Крім того, оскільки виходячи з положень вказаної статті КК України (2341-14) , під особливою зухвалістю слід розуміти грубе порушення громадського порядку, яке крім іншого може супроводжуватись знищенням чи пошкодженням майна, про що і зазначалось в обвинувальному акті щодо ОСОБА_1, то під час судового розгляду справи крім місця, мотиву способу та часу вчинення протиправних дій підлягає встановленню належність пошкодженого майна та сума завданої шкоди.

Разом із тим, як вбачається з матеріалів провадження, в судовому рішенні суду першої інстанції не була надана належна оцінка як посиланням ОСОБА_1 щодо правової належності пошкодженого майна так і наявним матеріалам провадження в цій частині. Так відповідно до с. 317 ЦК України (435-15) власнику майна належить право володіння, користування і розпорядження цим майном, а на зміст права власності не впливає місце проживання власника та місцезнаходження майна. Крім того, відповідно до ст. 323 ЦК України ризик випадкового пошкодження майна несе його власник, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Разом із тим, хоча судом і було встановлено, що автомобіль ВАЗ належить на праві власності ОСОБА_4, а ОСОБА_2 на момент вчинення протиправних дій ОСОБА_1 лише правомірно користувався зазначеним автомобілем, однак ця обставина не була врахована при ухваленні вироку.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок щодо ОСОБА_1, не перевірив належним чином доводи апеляції засудженого в цій частині та не виконав вказівки, викладені в ухвалі ВССУ від 25 грудня 2014 року у даній справі, у зв'язку з чим судові рішення підлягають скасуванню, а справа призначенню на новий розгляд у суді першої інстанції.

Крім того місцевий суд, постановляючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1, порушив вимоги п.2 ч.4 ст. 374 КПК України, оскільки визнавши доведеною вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину, звільнив його від покарання не призначаючи такого. Це порушення також не отримало оцінку апеляційного суду, і є підставою для скасування судових рішень.

Під час нового розгляду справи підлягають перевірці і доводи ОСОБА_1 про неправильність вирішення цивільного позову ОСОБА_2, оскільки рішення суду в цій частині знаходиться у прямому зв'язку з доведеністю вини ОСОБА_1 у вчиненні конкретного злочину та повинне узгоджуватись з положеннями ст. 1166 ЦК України.

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 433- 438 КПК України колегія суддів,

Касаційну скаргу засудженого задовольнити.

Вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 рокущодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.