Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

у складі колегії:

головуючого Колесниченка В. М.,

суддів Мороза М. А., Наставного В. В.,

при секретарі Остафійчук К. В.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013070050000579, за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Хустського районного суду Закарпатської області від 19 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 17 грудня 2015 року щодо ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Хустського районного суду Закарпатської області від 24 вересня 2012 року за ч. 1 ст. 289 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 1 місяць, на підставі ухвали Ужгородського районного суду Закарпатської області від 07 грудня 2012 року звільненого умовно достроково на 2 роки 1 місяць позбавлення волі, якого визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, пунктами 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого, якого визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдано у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 3 ст. 15, пунктами 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, за участю прокурора Опанасюка О. В., захисника ОСОБА_3,

до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ звернувся прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, з касаційною скаргою на судові рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень і призначення нового розгляду у суді першої інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. В обґрунтування своїх вимог зазначає про те, що судом першої інстанції була надана неправильна оцінка показанням потерпілого ОСОБА_4, котрий змінив свої свідчення в суді, та експерта ОСОБА_5, безпідставно визнано недопустимими докази сторони обвинувачення, зокрема, висновки молекулярно-генетичних та трасологічної експертиз, надано перевагу показанням свідків сторони захисту. Також стверджує, що апеляційний суд усупереч ст. 419 КПК України не навів докладних мотивів для визнання необґрунтованою апеляційної скарги прокурора.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, виправдані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначають про необґрунтованість її доводів і просять залишити її без задоволення.

За вироком Хустського районного суду Закарпатської області від 19 червня 2015 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, пунктами 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_2 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдано у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 3 ст. 15, пунктами 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Ухвалою суду апеляційної інстанції вирок місцевого суду залишено без змін.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачувалися у тому, що о 03 год. 21 квітня 2013 року біля будинку АДРЕСА_2, за попередньою змовою між собою та невстановленою слідством особою, групою осіб, з хуліганських мотивів, прикриваючи свої обличчя масками, одягнувши рукавиці, маючи заздалегідь заготовлені для нанесення тілесних ушкоджень три відрізки металевих труб та металевий кастет, дочекавшись, коли ОСОБА_4 вийде з автомобіля нанесли йому один удар металевою трубою в область голови.

Після цього ОСОБА_4 намагався сховатися в автомобілі, однак ОСОБА_1, ОСОБА_2 та невстановлена досудовим слідством особа продовжували наносити йому удари металевими трубами в різні частини тіла, нанісши не менше шести ударів, у тому числі в голову. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не довели свій умисел на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_4 до кінця з причин, що не залежали від їх волі, оскільки потерпілий чинив їм опір і на його крики вийшов сусід ОСОБА_6, який почав кликати на допомогу, в результаті чого останні втекли з місця вчинення злочину.

Крім цього, органами досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що о 03 год. 21 квітня 2013 року він, маючи на меті заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_4, під час нападу на останнього, наніс йому удар по нозі металевою трубою, внаслідок чого потерпілий отримав тілесне ушкодження середньої тяжкості.

Виправдовуючи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, суд визнав частину доказів недопустимими, оскільки вони відбиралися з грубим порушенням вимог Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , та взяв до уваги показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які підтвердили непричетність обвинувачених до вчинення злочинів, так як останніх у час вчинення злочинів бачили у м. Хусті.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, котрий підтримав касаційну скаргу, пояснення захисника, котрий зазначив про необґрунтованість касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування у касаційному порядку виправдувального вироку може бути істотне порушення вимог кримінального закону або неправильне застосування кримінального закону. Обставини, які належать до таких підстав, передбачені статтями 412, 413 КПК України. З урахуванням наведеного доводи прокурора, які фактично стосуються невідповідності висновків суду обставинам провадження, неповноти судового розгляду перегляду у касаційному порядку не підлягають.

При перевірці матеріалів провадження касаційним судом не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити судам першої та апеляційної інстанцій постановити законні та обґрунтовані судові рішення, чи таких, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, в межах апеляційних доводів апеляційної скарги прокурора, що за змістом аналогічні тим, які наведені у касаційній скарзі, що були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який проаналізував їх повною мірою, дав на них вичерпні відповіді, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав скаргу необґрунтованою із наведенням докладних мотивів прийнятого рішення. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

При цьому як убачається із матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції дав належну оцінку висновкам місцевого суду, який повно, всебічно та об'єктивно розглянув усі обставини у кримінальному провадженні, перевірив усі доводи досудового розслідування на обґрунтування обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2, і свої висновки про недоведеність їх участі у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, пунктами 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та ч. 1 ст. 122, ч. 3 ст. 15, пунктами 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України відповідно, обґрунтував доказами, які у встановленому законом порядку безпосередньо дослідив у судовому засіданні та детально навів у вироку результати їх оцінки, у тому числі з питань їх допустимості.

Згідно зі ст. 62 Конституції України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що для прийняття відповідного процесуального рішення суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що пред'явлене ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 15, пунктами 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 122, ч. 3 ст. 15, пунктами 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України обвинувачення ґрунтувалося на показаннях потерпілого, даних під час досудового розслідування, та письмових доказах - даних протоколів огляду місця події, даних протоколу огляду виявлених речей, даних протоколів відібрання зразків крові від ОСОБА_1 та ОСОБА_2, даних висновків молекулярно-генетичних та трасологічної експертиз.

За результатами оцінки цих доказів, суд зробив висновок про те, що стороною обвинувачення не доведено участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, а саме не отримано достатніх доказів для доведеності винуватості виправданих, а отримані дані викликають сумнів у їх винуватості. При цьому сукупність зібраних доказів не дає змоги дійти беззаперечного та однозначного висновку про доведеність участі виправданих у вчиненні злочинів.

При ухваленні виправдувального вироку, місцевий суд проаналізував показання потерпілого ОСОБА_4, який не впевнений, що напад на нього вчинили ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки нападники були в масках і він не бачив їх облич. Також ОСОБА_4 вказував на те, що особа, яка завдала йому удар по нозі була високого зросту, приблизно 1 метр 85 сантиметрів, однак ОСОБА_2 є особою невисокого зросту.

Окремі докази обґрунтовано визнано такими, що отримані з порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, у зв'язку з чим вони не могли бути покладені судом в основу обвинувального вироку. Зокрема, окремі письмові докази обґрунтовано визнано недопустимими, у тому числі зважаючи на здійснення процесуальних дій без належного опечатування та маркування знарядь кримінальних правопорушень, про що експерт ОСОБА_5 повідомив при його допиті в судовому засіданні, без вказівки у процесуальних документах про те, де та ким відбиралися біологічні зразки від обвинувачених для проведення експертиз.

Перевіривши інші процесуальні документи у провадженні, суд установив, що, зокрема, дані висновків молекулярно-генетичних експертиз не доводять винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки вихідні дані для цих експертиз відбиралися органами досудового розслідування з грубим порушенням вимог кримінального процесуального закону, в частині збирання доказів, їх фіксації, скерування до експертних установ, а тому ці докази є недопустимими.

Крім цього, дослідивши письмові докази, зокрема, дані протоколу огляду місця події, суд установив, що в ньому не міститься даних про те, ким та при яких обставинах у с. Сокирниці були виявлені знаряддя злочинів, та будь-які дані щодо отримання інформації про місце знаходження речей, що могли мати відношення до вчинення саме цих злочинів; не зазначено, яким чином були вилучені та опечатані виявлені речі, відсутня їх нумерація та інформація про кількість вилучених речей, фотофіксування картонних коробок, у які були упаковані речі.

Таким чином, вищевказані докази обґрунтовано були визнані недопустимими, а тому вони не могли бути покладені в основу обвинувального вироку.

При ухваленні виправдувального вироку місцевий суд урахував показання ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які заперечували свою причетність до вчинення кримінальних правопорушень щодо потерпілого ОСОБА_4, та повідомляли, що в час події перебували у м. Хусті. Їх показання підтвердили свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які бачили ОСОБА_1, та свідки ОСОБА_8 і ОСОБА_7, котрі бачили ОСОБА_2 в цей час у м. Хусті.

З огляду на наведене, на думку колегії суддів, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для скасування виправдувального вироку щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та ухвалення нового вироку з мотивів, наведених у апеляційній скарзі прокурора.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та повною мірою відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Таким чином, підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України,

Вирок Хустського районного суду Закарпатської області від 19 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 17 грудня 2015 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.