Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Широян Т.А.,

суддів Єлфімова О.В., Матієк Т.В.,

при секретарі Бражнику М.В.,

за участю:

прокурора Гошовської Ю.М.,

потерпілого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

представників потерпілих -

адвокатів Гордієнка А.І., Кудрявцева А.Л.,

розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_5 і самого засудженого на вирок Центрального-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 01 лютого 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2016 року.

Вироком Центрального-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 01 лютого 2016 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Петрівка Нововоронцовськогорайону Херсонської області, який мешкає на АДРЕСА_1, не судимого в силу ст. 89 КК України,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Стягнуто зі ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 6640 грн та моральну шкоду в розмірі 150 000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2016 року вирок районного суду щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнаний винним та засуджений за те, що він 29 жовтня 2014 року приблизно о 16.30 год., керуючи технічно справним автомобілем "КАМАЗ 5320", реєстраційний номер НОМЕР_1, з причепом "ГКБ 8350", реєстраційний номер НОМЕР_2, рухаючись із вантажем по вул. Модрівська зі сторони вул. Окружної у м. Кривому Розі в напрямку перехрестя із вул. Української та вул. Леніна, де рух вантажних автомобілів заборонено, наближаючись до перехрестя доріг із регульованим пішохідним переходом, порушуючи вимоги дорожнього знаку 3.3, п.п. 1.3, 1.5, 2.3 (б), 8.7.3 (е), та 8.10 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , проявив неуважність до зміни дорожньої обстановки, не вжив заходів для зменшення швидкості транспортного засобу аж до його зупинки, продовжив рух на заборонений сигнал світлофора, виїхавши на пішохідний перехід, де здійснив наїзд на малолітнього потерпілого ОСОБА_6

У результаті дорожньо-транспортної пригоди малолітній потерпілий ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.

У касаційних скаргах захисник і засуджений ОСОБА_5, скарги яких фактично є однаковими за змістом та вимогами, просять постановлені щодо останнього судові рішення скасувати і постановити нове рішення, яким кримінальне провадження стосовно засудженого закрити за відсутністю в його діях складу злочину, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, неправильну оцінку доказів. У зв'язку із цим вказують на відсутність прямих доказів, які б свідчили про винуватість ОСОБА_5 у порушенні правил дорожнього руху, що потягло за собою тяжкі наслідки у виді смерті малолітнього потерпілого ОСОБА_6 Припускають, що цей злочин ймовірно вчинено іншим водієм, який був у той час учасником дорожнього руху на місці злочину. Вказують на недопустимість доказу - протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_5 у якості свідка від 16 жовтня 2014 року, а також недостатнє інформативне обладнання траси дорожніми знаками щодо заборони проїзду вантажним транспортом. Стверджують, що покладені у основу вироку показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 за своїм змістом не збігаються у повному обсязі з їхніми показаннями у судовому засіданні, а показання потерпілого ОСОБА_1 взагалі не несуть у собі будь-якої доказової бази. Зазначають, що суди безпідставно не взяли до уваги показання свідка ОСОБА_10, які свідчать, на їхню думку, його користь засудженого й не дали їм будь якої оцінки. Стверджують про упередженість апеляційного суду при розгляді провадження (цим судом не розв'язане клопотання про проведення комплексної судово-медичної експертизи потерпілого).

Заслухавши доповідача, доводи захисника засудженого на підтримку поданих ними касаційних скарг із підстав, викладених у них, заперечення прокурора, потерпілого та його представників, перевіривши матеріали провадження й обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги захисника ОСОБА_2 та засудженого не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 438 КПК до компетенції касаційного суду не належить перевірка обставин, зазначених у статтях 410, 411 КПК України, щодо неповноти судового та досудового слідства, невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам провадження. У зв'язку з наведеним доводи захисника й засудженогов цій частині у касаційному порядку перегляду не підлягають.

Згідно зі ст. 94 КПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом дотримано у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів провадження, висновки про доведеність вини ОСОБА_5, котрий свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину у суді не визнав, та кваліфікацію його дій за ч. 2ст. 286 КК України районний суд зробив на підставі зібраних упровадженні йдетально досліджених у судовому засіданні доказів у їх сукупності та взаємозв'язку.

Зокрема, спростовуючи твердження засудженого про те, що він не здійснював наїзд на потерпілого, суд послався на показання свідків - очевидців злочину - ОСОБА_11 і ОСОБА_7, які впевнено вказали на ОСОБА_5 як на особу, яка керувала вантажним автомобілем і здійснила наїзд на малолітнього потерпілого ОСОБА_6 Їхні показання у вироку про обставини вчиненої дорожньо-транспортної пригоди за участю засудженого відповідають тим, що були надані у судовому засіданні, і не суперечать показанням свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9 й іншим доказам: даним протоколу огляду місця події, слідчого експерименту за участю ОСОБА_5, висновкам автотехнічної експертизи від 23 жовтня 2014 року № 70/27-778 про порушення саме ним вимог пунктів 8.7.3 (е) та 8.10 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , висновкам судово-медичної експертизи про характер, локалізацію, механізм спричинення, тяжкість тілесних ушкоджень потерпілого, а також причини його смерті.

Доводи засудженого та його захисника про те, що показання потерпілого ОСОБА_1 не несуть у собі будь-якої доказової інформації щодо причетності ОСОБА_5 до злочину, а тому їх не можна брати до уваги, колегія суддів вважає неспроможними. У вироку суду наведено показання потерпілого про обставини, коли йому стало відомо про смерть онука, і ці показання на правильність висновків суду не впливають.

Неспроможними вважає колегія суддів і доводи засудженого та його захисника про недопустимість доказу - протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_5 як свідка, керуючись таким.

Зокрема, вони наголошували, що цей доказ було отримано в період, коли ОСОБА_5 перебував у статусі свідка, а пізніше йому було оголошено про підозру та ухвалено обвинувальний вирок.

Частиною 1 ст. 87 КПК передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією (254к/96-ВР) та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отримання доказів завжди обумовлено вчиненням стороною кримінального провадження цілеспрямованих дій з метою їх збирання.

Аналізуючи покладені в основу обвинувачення ОСОБА_5 докази, зокрема й протокол слідчого експерименту за його участю як свідка, суд керувався тим, що ч. 3 ст. 240 КПК України не містить заборони щодо залучення свідків для проведення слідчої дії з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального провадження. На час участі ОСОБА_5 у цій слідчій дії він мав захисника, який також брав участь у цій слідчій дії. Викладаючи власну версію щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_5 твердив про те, що виявив малолітнього пішохода ОСОБА_6 запізно і загальмував вже після того, як перетнув перехрестя.

Такі його твердження слідчий відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 КПК зобов'язаний був всебічно, повно і неупереджено дослідити та у разі їх підтвердження прийняти процесуальне рішення про закриття цього кримінального провадження за реабілітуючими обставинами. Саме з метою перевірки й уточнення наданих ОСОБА_5 відомостей щодо обставин ДТП за його згодою та за участю запрошеного ним захисника було проведено слідчий експеримент. Під час цієї слідчої дії ОСОБА_5 було надано можливість висловити свою власну точку зору причин травмування пішохода і в такий (законний) спосіб вплинути на вирішення справи стосовно себе. Таку можливість ним було використано і це не суперечить засаді верховенства права.

У матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які б давали підстави вважати, що при проведенні цього слідчого експерименту слідчим вчинено діяння, якими було б порушено права чи свободи засудженого, або слідчий у будь-якій формі примушував би його до визнання своєї винуватості у ДТП. Не було у слідчого й достатніх даних вважати, що надалі ОСОБА_5 буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим. Не містять спростувань цьому й доводи заяви.

Тільки після отримання висновків автотехнічної експертизи, відповідно до яких надані ОСОБА_5 відомості щодо обставин ДТП та й інші надані експерту матеріали стали підставою для провадження, йому було оголошено про підозру.

Судом першої інстанції усім наявним у провадженні доказам було надано оцінку відповідно до ст. 94 КПК України.

Апеляційний суд переглянув кримінальне провадження за апеляціями захисника та засудженого, доводи яких аналогічні викладеним у їхніхкасаційних скаргах, навів в ухвалі детальні мотиви прийнятого рішення та, проаналізувавши наявнідопустимі докази спростував їхні доводи щодо безпідставності притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Даних про упередженість розгляду судами обох інстанцій при розгляді цього провадження, а також істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть за собою безумовне скасування ухвалених стосовно ОСОБА_5 судових рішень, як то зазначено у касаційних скаргах, у провадженні не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч. 3 ст. 429, статтями 434, 436 КПК України, п. 6 розділу ХП "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02 червня 2016 року (1402-19) , колегія суддів

Касаційні скарги захисника ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Центрального-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 01 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2016 року щодо нього - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.