Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

головуючого Єленіної Ж.М., суддів Григорєвої І.В., Фурика Ю.П., за участю секретаря судового засідання Гапона В.О., прокурора Жукова О.В., розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12015270280000223 за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Щорського районного суду Чернігівської області від 17 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 05 лютого 2016 рокущодо нього,

За вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом,

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Прилуків Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1 раніше неодноразово судимого, востаннє - за вироком Щорського районного суду Чернігівської області від 05 червня 2013 року за ч. 2 ст. 185, на підставі ч. 2 ст. 71, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, ухвалою Березанського міського суду Київської області від 16 лютого 2015 року звільненого умовно-достроково на 9 місяців 14 днів,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 185 КК України - на строк 3 роки; за ч. 3 ст. 185 КК України - на строк 4 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 цього ж Кодексу за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Щорського районного суду Чернігівської області від 05 червня 2013 року та остаточно призначено засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він, маючи не зняті і не погашені у встановленому законом порядку судимості за ст. ст. 185, 186 КК України, вчинив нові злочини корисливої спрямованості за наступних обставин.

31 травня 2015 року засуджений прийшов із родинним візитом до господарства свого брата ОСОБА_7, розташованого по АДРЕСА_2, де, скориставшись відсутністю господарів, повторно таємно викрав із двору велосипед "ARDIS" Santana СТВ 26" вартістю 2153,28 грн, заподіявши матеріальної шкоди на вказану суму.

У серпні 2015 року, більш точного часу органами досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_6 з метою скоєння крадіжки проник у житлове приміщення - літню кухню на території домогосподарства ОСОБА_8 (на АДРЕСА_3), звідки повторно таємно викрав належну ОСОБА_22 ручну швейну машинку вартістю 400 грн, завдавши матеріальної шкоди на вказану суму.

Крім цього, близько о 2.00 год. 22 вересня 2015 року ОСОБА_6 з метою скоєння крадіжки знову проник до цього ж приміщення, звідки повторно таємно викрав порожній побутовий балон для зрідженого газу вартістю 250 грн, заподіявши ОСОБА_8 матеріальної шкоди на зазначену суму.

У касаційній скарзі з доповненням засуджений ОСОБА_6 порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції. В обґрунтування наведеного заперечує свою винуватість у вчиненні злочинів і посилається на порушення свого права на захист у зв'язку з ненаданням йому безоплатної правової допомоги під час судового розгляду у суді першої інстанції та неналежну якість такої допомоги в апеляційному суді. Крім цього, як на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону засуджений вказує на нездійснення апеляційним судом повторного допиту свідків і потерпілих.

У поданій скарзі засуджений ОСОБА_6 зазначив, що не бажає брати участь у касаційному розгляді.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечив проти задоволення касаційної скарги і наполягав на залишенні судових рішень без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

З будь-яких інших підстав, зокрема через неповноту судового розгляду чи невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, суд касаційної інстанції не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок, а виходить з обставин, установлених цими судами.

Наведені у скарзі засудженого доводи на заперечення своєї причетності до крадіжок і нездійснення судами дослідження окремих доказів по суті стосуються невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження і неповноти судового розгляду, що, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не належить до предмету перевірки суду касаційної інстанції.

Разом з тим, при перевірці судових рішень обставин, які б давали підстави для сумнівів у законності й обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, не встановлено.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вказані висновки судів ґрунтуються на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду з дотриманням приписів статті 23 цього Кодексу та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.

При цьому були предметом ретельної перевірки суду, знайшли належну критичну оцінку й аргументовано спростовані аналогічні наведеним у касаційній скарзі доводи ОСОБА_6 про те, що до крадіжок балона і швейної машинки подружжя ОСОБА_8 він не причетний, велосипед ОСОБА_7 також не викрадав, а продав його за згодою потерпілого.

Мотивуючи відповідні свої висновки за епізодом крадіжки у ОСОБА_7, суд проаналізував у вироку і послався, зокрема, на показання потерпілого, який категорично заперечив передачу ним ОСОБА_6 велосипеда і надання дозволу на його продаж, зазначивши, що засуджений таємно викрав у нього і продав дане майно, а він у подальшому сам знайшов свій велосипед у ОСОБА_11

Зазначені свідчення потерпілого узгоджувалися з показаннями у судовому засіданні свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_11 та ОСОБА_14, з яких убачалося, що ОСОБА_6 і ОСОБА_12 пропонували купити велосипед ОСОБА_13, однак останній відмовився, а запропонував придбати це майно ОСОБА_11, яка і купила у засудженого велосипед у присутності ОСОБА_14

Повідомлені потерпілим і свідками обставини об'єктивно підтверджені даними протоколів огляду місця події, у тому про виявлення у домогосподарстві ОСОБА_11 у присутності ОСОБА_7 належного останньому велосипеда, протоколу пред'явлення особи для впізнання, у ході якого ОСОБА_11 впізнала ОСОБА_6 як продавця цього майна, та іншими доказами, зміст яких докладно наведений у вироку (т. 1, а. к. п. 22-23, 47-48).

При цьому жоден із названих свідків не підтвердив безпосередньої участі у реалізації велосипеда ОСОБА_7, про що засуджений веде мову у доповненнях до касаційної скарги. Навпаки, як зазначали свідки, дану річ ОСОБА_6 і ОСОБА_12 продавали удвох, а потерпілий звертався до односельчан у пошуках свого велосипеда вже в подальшому.

У сукупності й взаємозв'язку з наведеними доказами доводи касаційної скарги з доповненнями засудженого про обмову його ОСОБА_7 у крадіжці через особисту неприязнь спростовані також даними дослідженого судом протоколу прийняття заяви ОСОБА_7 про вчинене кримінальне правопорушення, в якій потерпілий повідомляв лише факт викрадення у нього велосипеда, а особу підозрюваного не вказував (т. 1, а. к. п. 10). Наведене давало підстави для висновку, що при зверненні до правоохоронних органів ОСОБА_7 не був достеменно обізнаний про обставини вилучення у нього майна і переслідував мету його повернення, а не кримінального переслідування ОСОБА_6

Окрім наведеного, викладені у доповненнях до касаційної скарги засудженого обставини щодо продажу велосипеда ним, ОСОБА_12 і ОСОБА_7 утрьох суперечать його ж показанням у судовому засіданні про вчинення ним цих же дій удвох із ОСОБА_12 за згодою потерпілого. Наведені протиріччя підтверджують правильність оцінки місцевим судом свідчень ОСОБА_6 як надуманих і даних з метою уникнення кримінальної відповідальності за фактично вчинене.

В обґрунтування своїх висновків про винуватість ОСОБА_6 у крадіжці в ОСОБА_8 швейної машинки суд послався, зокрема, на свідчення потерпілих ОСОБА_22 та ОСОБА_8 про зникнення цієї машинки у них з літньої кухні у серпні 2015 року та обізнаність про її місцезнаходження ОСОБА_6, який живе по сусідству і неодноразово бував на цій кухні, показання свідка ОСОБА_15 про те, що вона з вікна власного будинку бачила, як ОСОБА_6 у своєму дворі підняв якийсь важкий накритий предмет прямокутної форми і поніс за межі домоволодіння.

Наведені свідчення узгоджувалися з показаннями у судовому засіданні свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17 і даними протоколу пред'явлення ОСОБА_16 особи ОСОБА_6 для впізнання, з яких убачалося, що ОСОБА_6 приніс ОСОБА_16 та ОСОБА_18 швейну машинку і попросив здати її на металобрухт, а вони продали машинку ОСОБА_17, в якого її у подальшому було виявлено та вилучено (т. 1, а. к. п. 123-124).

Факт передачі ним швейної машинки ОСОБА_16 і ОСОБА_18 для продажу не заперечував у судовому засіданні і сам ОСОБА_6, вказуючи лише, що дана машинка раніше знаходилася за місцем його проживання. Однак чітко і переконливо пояснити належність і походження цього майна засуджений не міг, що знайшло належну критичну оцінку суду у вироку.

Визнаючи ОСОБА_6 винним у крадіжці газового балона в ОСОБА_8, суд узяв до уваги, зокрема, показання названого потерпілого. Згідно з цими свідченнями вночі 22 вересня 2015 роки ОСОБА_8 із ОСОБА_19 шукали, де б випити спиртного, і зустріли ОСОБА_6, який вказав ОСОБА_8 зачекати, а сам ОСОБА_19 кудись пішов. Не дочекавшись їх, потерпілий повернувся додому, виявив зникнення балона і зрозумів, що викрав його ОСОБА_6

Свідчення потерпілого узгоджувалися з показаннями свідків ОСОБА_19, ОСОБА_20, даними протоколу огляду місця події та іншими доказами, зміст яких докладно відображений у вироку. З наведених доказів, які доповнювали одне одного, вбачалося, що коли ОСОБА_6 і ОСОБА_19 залишили ОСОБА_8, засуджений попрямував до домогосподарств свого та ОСОБА_8 і виніс газовий балон, який вони з ОСОБА_19 намагалися продати ОСОБА_20 Коли останній відмовився його купляти, ОСОБА_6 з ОСОБА_19 залишили балон біля паркану домогосподарства ОСОБА_20, де його і було виявлено та вилучено працівниками міліції (т. 1, а. к. п. 66-67).

Відповідно до матеріалів кримінального провадження і технічного запису судового процесу, всі потерпілі і свідки перед допитом попереджувалися судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, приводилися до присяги, та обставин, які б ставили під сумнів достовірність їх показань, у справі не встановлено.

За результатами перевірки доводів касаційної скарги засудженого колегія суддів вважає правильною кримінально-правову кваліфікацію його дій, що виразилися у повторному таємному викраденні чужого майна, у тому числі з проникненням у житло, за ч. 2 ст. 185; ч. 3 ст. 185 КК України.

Доводи засудженого про порушення судами першої та апеляційної інстанцій його права на захист колегія суддів вважає безпідставними.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження і технічного запису судового процесу, під час підготовчого судового засідання 05 листопада 2015 року ОСОБА_6 шляхом вручення відповідної пам'ятки був належним чином ознайомлений зі своїми процесуальними правами та обов'язками, у тому числі правом на захист (т. 2, а. п. 44).

Після ознайомлення з пам'яткою засуджений підтвердив розуміння змісту прав і обов'язків та у судових засіданнях 05 та 10 листопада 2015 року повідомив суду, що послуг захисника не потребує (т. 2, а. к. п. 47, 59).

Враховуючи викладене, оскільки у силу положень ст. 52 КПК України участь захисника у справах даної категорії не є обов'язковою, суд не мав процесуальних підстав забезпечувати надання ОСОБА_6 безоплатної правової допомоги та розглянувши справу без участі адвоката, право засудженого на захист не порушив.

У суді апеляційної інстанції за клопотанням ОСОБА_6 у порядку ст. 49 КПК України для здійснення його захисту було залучено адвоката ОСОБА_21 (а. к. п. 119, 124, 125, 129). Зазначений захисник після ознайомлення з матеріалами справи брав участь у судовому засіданні та підтримав подану засудженим апеляційну скаргу. Від послуг адвоката ОСОБА_21 ОСОБА_6 не відмовлявся і питання про призначення йому іншого захисника перед апеляційним судом не порушував, а тому реалізував своє передбачене законом право на захист у повному обсязі.

Не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону і посилання засудженого як на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону на нездійснення апеляційним судом повторного допиту потерпілих і свідків.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Апеляційний суд, переглянувши провадження в апеляційному порядку, залишив вирок місцевого суду без змін, зазначивши в ухвалі відповідні підстави прийняття такого рішення. Стосовно доводів ОСОБА_6, викладених в апеляційній скарзі, й аналогічних доводам у його касаційній скарзі, наведено відповідні мотиви їх необґрунтованості, з якими погоджується й колегія суддів. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які би тягнули за собою безумовне скасування чи зміну судових рішень, органами досудового розслідування, судами першої та апеляційної інстанцій у кримінальному провадженні не допущено.

Призначене ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі, обране не в максимальних межах санкції частин статей, за якими його засуджено, з урахуванням усіх обставин справи й особи засудженого, є справедливим, необхідним та достатнім, відповідає вимогам статей 65, 70 КК України, вчиненому й особі засудженого.

У контексті наведених обставин не можна визнати переконливими та достатніми доводи, викладені у скарзі, про необхідність скасування судових рішень щодо засудженого на зазначених у ній підставах і призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.

Керуючись статтями 433, 436- 438 КПК України, суд

Вирок Щорського районного суду Чернігівської області від 17 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 05 лютого 2016 рокущодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.