Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді суддів Тракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 18 квітня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Севастопольської міської ради, треті особи: ОСОБА_5, Приватне підприємство "ОСОБА_5" про визнання недійсними додаткових угод до договору, спонукання достроково розірвати договори, спонукання укласти договір,

У лютому 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Севастопольської міської ради, треті особи ОСОБА_5, Приватне підприємство "ОСОБА_5" про визнання незаконними дій щодо укладення додаткових угод за договорами № 32 від 1 квітня 2008 року та № 33 від 30 березня 2008 року, визнання недійсними додаткових угод за договорами № 32 від 1 квітня 2008 року та № 33 від 30 березня 2008 року; спонукання у зв'язку з неможливістю виконання зобов'язань за договорами фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 достроково розірвати договори № 32 від 1 квітня 2008 року та № 33 від 30 березня 2008 року, спонукання укласти договори на маршрути № № 9, 14 з перевізником-претендентом, який зайняв за конкурсом друге місце - фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4

Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 18 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, встановлених статтею 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до рішення конкурсного комітету від 27 березня 2008 року (протокол № 9) між Севастопольською міською державною адміністрацією та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 укладено 30 березня 2008 року договір № 33 та 1 квітня 2008 року № 32 про організацію перевезень пасажирів автомобільним транспортом за автобусними маршрутами № 9 та № 14.

15 січня 2010 року між Севастопольською міською державною адміністрацією та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 укладено додаткові угоди до вказаних договорів.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дії Севастопольської міської державної адміністрації по укладенню додаткових угод не суперечать вимогам чинного законодавства та не порушують права та інтереси позивача.

Частиною 1 ст. 42 Закону України "Про автомобільний транспорт" № 2344-ІІІ від 5 квітня 2001 року (далі - Закон) передбачено, що договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 цього Закону визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах.

Організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Договір з переможцем конкурсу (або дозвіл) органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування укладають (або надають) на термін від трьох до п'яти років. Порядок проведення конкурсів визначає Кабінет Міністрів України (ч. 1, 5 та 12 ст. 44 вказаного Закону).

На виконання вимог ч. 12 ст. 44 Закону Кабінет Міністрів України постановою від 3 грудня 2008 року № 1081 (1081-2008-п) затвердив Порядок, який визначає процедуру підготовки та проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування (далі - конкурс) і є обов'язковим для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами (організаціями), залученими на договірних умовах для організації забезпечення проведення конкурсів, конкурсними комітетами та автомобільними перевізниками.

Вказаним Порядком передбачено, що Севастопольська міська державна адміністрація є організатором на автобусному маршруті загального користування (п. 4), яким затверджуються умови конкурсу (п. 10), здійснюються дії по проведенню конкурсу (п. 16) та укладається договір з переможцем конкурсу (п. 53).

Відповідно до п.п. 2 п. 53 Порядку договір укладається (дозвіл видається) з перевізником-претендентом, який посів друге місце, лише у разі письмової відмови перевізника-претендента, який став переможцем конкурсу, від укладення з організатором договору (одержання дозволу).

Судами першої та апеляційної інстанцій вірно зазначено, що оскільки відсутні письмові докази щодо відмови перевізника - фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 від укладення з Севастопольською міською державною адміністрацією відповідного договору, то вищезазначена правова норма (п.п. 2 п. 53 Порядку) застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

До того ж, ні Закон України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) , ні Порядок проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1081 (1081-2008-п) не містять заборону вносити зміни до укладеного договору про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування. Із змісту додаткових угод, укладених 15 січня 2010 року між Севастопольською міською державною адміністрацією та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 вбачається, що ці зміни пов'язані з реорганізацією шляхом утворення юридичної особи та зміною юридичної адреси: замість фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 визначено юридичну адресу та найменування - 99012, м. Севастополь, вул. Паршина, 6-а, Приватне підприємство "ОСОБА_5".

Згідно п.п. 3 п. 55 Порядку організатор має право достроково розірвати договір (позбавити дозволу) з автомобільним перевізником, зокрема, у разі: порушення ним умов договору (дозволу). У такому разі для роботи на маршруті призначається автомобільний перевізник, який за результатами конкурсу визнаний таким, що зайняв друге місце, на строк до закінчення дії договору (дозволу), який було розірвано (позбавлено), а в разі його відмови чи відсутності - призначати до проведення конкурсу іншого автомобільного перевізника один раз на строк не більш як три місяці); надходження від органів виконавчої влади письмової інформації, що підтверджує факт подання ним недостовірної інформації.

Оскільки відповідно до протоколу конкурсного комітету № 10-1 від 27 березня 2008 року переможцем конкурсу по перевезенню пасажирів на автобусному міському маршруті загального користування № 9 визнано фізичну особу - підприємця ОСОБА_5, а друге місце визначено за претендентом - перевізником Відкритим акціонерним товариством "АТП № 14330", то доводи позивача про виникнення у нього права на укладення договору на підставі п.п. 3 п. 55 Порядку, який до того ж, визначає право організатора в певних випадках розірвати укладений договір, а не його обов'язок, є безпідставними, не ґрунтуються на доказах та законі.

За таких обставин, коли позивач не довів, що його права, свободи чи інтереси були порушені чи могли бути порушені, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Згідно ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами ст. 224 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги про незаконність судових рішень, порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на доказах та матеріалах справи.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 18 квітня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року - без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.