Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлянської В. І.,

суддів: Лагнюка М. М., Суржка А. В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Любомльського районного суду Волинської області від 05 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 14 липня 2016 року у кримінальному провадженні № 12015030150000461 щодо нього,

Зазначеним вироком:

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 такого, що не має судимості,

засуджено:

за ч.1 ст. 119 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі;

за ч.1 ст. 122 КК України до 1 (одного) року позбавлення волі;

за ч.4 ст. 296 КК України до 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено до відбуття ОСОБА_1 4 (чотири) роки позбавлення волі.

Вироком суду також вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він 21.11.2015, близько 24 год. 00 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння у громадському місці в приміщенні сільського будинку культури с. Запілля Любомльського району, на вул. Мічуріна, 81, виражаючи явну неповагу до суспільства, що супроводжувалась особливою зухвалістю в присутності сторонніх осіб, ігноруючи елементарні правила поведінки і добропристойності, грубо порушуючи громадський порядок з метою нанесення тілесних ушкоджень, маючи при собі заздалегідь заготовлений предмет для нанесення тілесних ушкоджень - саморобну спортивну біту, безпричинно, умисно наніс вказаною бітою один удар у ділянку лівого стегна неповнолітньому ОСОБА_2, спричинивши фізичний біль та один удар кулаком в обличчя останнього, в результаті чого, заподіяв тілесні ушкодження, які відноситься до категорії легких з короткочасним розладом здоров'я та наніс один удар бітою в ділянку правої ноги та один удар кулаком в ділянку грудної клітки ОСОБА_3, спричинивши останньому фізичний біль.

ОСОБА_1, продовжуючи свої хуліганські дії, біля приміщення сільського будинку культури в с. Запілля викликав з автомобіля для розмови ОСОБА_4, діючи з особливою зухвалістю, умисно, безпричинно, бітою наніс однин удар в ліве стегно та ліву бокову поверхню грудної клітки останньому, чим спричинив легкі тілесні ушкодження.

ОСОБА_1, продовжуючи діяти з особливою зухвалістю, з метою самоутвердитись за рахунок приниження інших осіб, не реагуючи на зауваження громадянки ОСОБА_5, яка намагалась припинити хуліганські дії та вимагала викинути біту, наздогнав потерпілого ОСОБА_6 й умисно, безпричинно, наніс останньому один удар бітою в ділянку правої ноги, спричинивши при цьому фізичний біль від чого останній впав на землю, а ОСОБА_1 бітою наніс ОСОБА_6 близько 4-х ударів у ліву бокову поверхню грудної клітки, чим заподіяв тілесні ушкодження, які у відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.

Під час вчинення вищеописаних дій, 21.11.2015, близько 24 год., ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та знаходячись біля сільського будинку культури с. Запілля, використовуючи саморобну спортивну біту, під час замаху, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, з необережності наніс один удар бітою в голову, ОСОБА_7, який стояв збоку ОСОБА_1, чим заподіяв останньому тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 о 20 год. 45 хв. ОСОБА_7 помер.

21.11.2015 року, близько 24 години 00 хвилин, ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля сільського будинку культури с. Запілля під час вчинення вищеописаних хуліганських дій, використовуючи саморобну спортивну біту, умисно наніс потерпілому ОСОБА_6 близько 4-х ударів чим заподіяв останньому тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 14 липня 2016 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та прокурора залишено без задоволення, а вирок Любомльського районного суду Волинської області від 05 травня 2016 року - без змін.

Зі змісту касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 вбачається, що він не оспорює правильність кваліфікації дій та доведеність вини, просить судові рішення змінити у зв'язку невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, просить призначити йому покарання із застосуванням положень статей 69 та 75 КК України звільнивши його від відбуття призначеного покарання, з іспитовим строком.

Як на підстави для прийняття такого рішення вказує, що судами не взято до уваги, обставини, які пом'якшують покарання а сам: щире каяття та те, що до кримінальної відповідальності притягується вперше. Також вказує, що він повністю відшкодував матеріальну та моральну шкоду потерпілим, а потерпіла ОСОБА_8 в суді апеляційної інстанції ще раз підтвердила, що немає претензій до нього та просила суворо не карати.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши дотримання засудженим порядку, строків касаційного оскарження та відповідність касаційної скарги вимогам закону, доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з наступного.

Так, суд касаційної інстанції, згідно п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Як вбачається з касаційної скарги засудженого, висновки суду про доведеність його винуватості у вчиненні ним кримінальних правопорушень, за обставин, зазначених у вироку, та кваліфікація його дій не оспорюються.

Що стосується доводів засудженого про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є не обґрунтованими.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи його ОСОБА_1 суд першої інстанції, як вбачається з вироку врахував, дані про його особу, зокрема те, що він є людиною молодого віку, має постійне місце проживання та роботи, за якими характеризується позитивно та призначив за ч.1 ст. 119, ч.1 ст. 122 КК України покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкціями вказаних статей. А за ч.4 ст. 296 КК України безальтернативний вид покарання позбавлення волі ближче до мінімального розміру, а остаточне покарання визначив із застосуванням ч.1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим. Обставинами, що пом'якшують покарання суд визнав, щире каяття, те, що він до кримінальної відповідальності притягується вперше, часткове відшкодування завданої матеріальної шкоди (на момент апеляційного розгляду завдані збитки відшкодовані повністю). Обставинами, що обтяжують покарання судом визнано вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, тяжкість вчинених злочинів, два з яких відносяться до категорії середньої тяжкості, один до тяжких злочинів, кількість вчинених злочинів, думку потерпілих, зокрема ОСОБА_8, яка в суді першої інстанції просила призначити покарання пов'язане з позбавленням волі. За наведених обставин суд прийшов до висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_1 неможливе без ізоляції його від суспільства.

На думку колегії суддів, призначене ОСОБА_1 районним судом покарання, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Таке покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65, 66, 67 КК України, і підстав для його пом'якшення із застосуванням ст. ст. 69, 75 КК України, як про це просить засуджений у своїй скарзі навіть з врахуванням думки потерпілої ОСОБА_8 в апеляційному судді та всіх інших його доводів, колегія суддів не вбачає.

В той же час, як вбачається зі змісту ухвали апеляційного суду, наведені у апеляційній скарзі засудженого доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам його касаційної скарги, належним чином перевірені апеляційним судом і на них надано обґрунтовані відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, і касаційний суд погоджується з наведеними в ній висновками щодо неможливості пом'якшення покарання.

Касаційна скарга не містить мотивованих доводів щодо неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність та про істотні порушення кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити їм ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення.

З урахуванням вищенаведеного, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого та вважає, що у відкритті провадження слід відмовити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Любомльського районного суду Волинської області від 05 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 14 липня 2016 року у кримінальному провадженні щодо нього.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.