Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого

Паневіна В.О.,

суддів

Присяжнюк Т.I. та Філатова В.М.,

за участі прокурора

Пересунька С.В.,

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 19 червня 2007  року кримінальну справу за касаційним поданням заступника Генерального прокурора В. Кудрявцева на судові рішення щодо ОСОБА_1, -

встановила:

вироком Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 травня 2006 року

ОСОБА_1, IНФОРМАЦIЯ_1, уродженку та мешканку міста Миколаєва, раніше судиму 28 листопада 2005 року за ст. 213 ч. 1 КК України (2341-14) до штрафу в сумі 1000 гривень, -

засуджено за ст. 213 ч. 2 КК України (2341-14) на 1 рік обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України (2341-14) ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням згідно з вимогами ст. 76 КК України (2341-14) обов'язку періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінальної системи.

У апеляційному порядку вирок щодо ОСОБА_1 не переглядався.

ОСОБА_1 визнано судом винною і засуджено за те, що вона з початку квітня 2006 року за місцем свого проживання АДРЕСА_1 організувала та здійснювала операції з металобрухтом без відповідного ліцензування, купувала металобрухт у приватних осіб без складання актів прийому без засвідчення особи  цих громадян.

У касаційному поданні прокурора порушується питання про скасування вироку суду з направленням справи на новий судовий розгляд. Свою вимогу прокурор обгрунтовує тим, що суд  неправильно призначив ОСОБА_1 покарання у вигляді обмеження волі, оскільки вона має на утриманні двох неповнолітніх дітей. Також прокурор вважає, що обрана ОСОБА_1 міра покарання із застосуванням вимог ст. 75 КК України (2341-14) є занадто  м'якою.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора Пересунька С.В., який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши наведені в поданні доводи, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню частково.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного у вироку злочину підтверджується доказами, дослідженими судом, і не заперечується у касаційному поданні. Дії засудженої правильно кваліфіковано за ст. 213 ч. 2 КК України (2341-14) .

Проте, при призначенні їй покарання у виді обмеження волі  суд допустив помилку.

Відповідно до ст. 61 ч.3 КК України (2341-14) покарання у виді обмеження волі не застосовується  до жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років.

Як видно з матеріалів справи, на момент постановлення вироку  ОСОБА_1 мала двох малолітніх дітей 1993 і 1994 року народження, а тому у відповідності до вимог ст. 61 КК України (2341-14) їй не могло бути призначено таке покарання як обмеження волі, про що правильно зазначає прокурор у поданні.

Однак, колегія суддів вважає, що їй також не може бути застосовано інше покарання, зазначене в ч. 2 ст. 213 КК України (2341-14) , яке належить відбувати реально, з огляду на рішення суду про звільнення її від відбування покарання з випробуванням. Оскільки цим законом не передбачено покарання більш суворе, ніж обмеження волі, доводи подання прокурора про невиправдану м'якість покарання, призначеного ОСОБА_1, є необгрунтованими.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що засуджену необхідно звільнити від покарання на підставі ст. 7 КПК України (1001-05) .

Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

касаційне подання заступника Генерального прокурора задовольнити частково.

Вирок Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 травня 2006 року щодо ОСОБА_1 змінити - звільнити її від призначеного судом покарання.