196/797/15-к Про отримання службовою особою неправомірної вигоди для себе з використанням наданого їй службового становища - 29.09.2016 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 29 вересня 2016 року матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015040000000497 за касаційними скаргами захисників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3, а також прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції на вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2016 року.

Вироком Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2015 року

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт.Царичанка Царичанського району Дніпропетровської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 368 КК України до покарання у виді арешту строком на 4 місяці з позбавленням права обіймати керівні посади в органах державної влади строком на 3 роки зі спеціальною конфіскацією відповідно до ст. 96-2 КК України.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

За обставин, встановлених судом та детально описаних у вироку суду першої інстанції ОСОБА_3 визнано винуватим та засуджено за отримання службовою особою неправомірної вигоди для себе з використанням наданого службового становища.

Так, ОСОБА_3, будучи державним службовцем 15 рангу в межах 7 категорії посад державних службовців, відповідно до розпорядження голови Царичанської районної державної адміністрації № К-295/0/4 - 13 від 18 грудня 2013 року займав посаду головного спеціаліста сектору містобудування та архітектури райдержадміністрації та згідно з розпорядженням в.о. голови райдержадміністрації № К-35/0/386 - 14 від 26 лютого 2015 року на період відсутності завідувача сектору містобудування та архітектури райдержадміністрації, виконання його обов'язків покладено на головного спеціаліста сектору містобудування та архітектури Царичанської райдержадміністрації з 26 лютого 2014 року.

26 травня 2015 року ОСОБА_3, знаходячись за адресою: вул. Театральна, 17, смт. Царичанка Царичанського району Дніпропетровської області, розглядаючи звернення ОСОБА_4 повідомив останнього про те, що за отримання паспорту прив'язки тимчасової споруди для комерційного використання необхідно передати 3000 грн., на що ОСОБА_4, переконавшись що без передачі ОСОБА_3 зазначених коштів не отримає паспорта, погодився.

29 травня 2015 року о 18.00 год., ОСОБА_3, зустрівшись з ОСОБА_4, передав йому паспорт прив'язки тимчасової споруди, а ОСОБА_4 за погодженням з ОСОБА_3 поклав обумовлену раніше суму коштів у розмірі 3000 грн. до автомобіля "Деу Ланос", реєстраційний номер НОМЕР_1, в якому знаходилася в той час власниця автомобіля - ОСОБА_3 В подальшому, зазначені грошові кошти були виявлені та вилучені працівниками правоохоронного органу.

Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2016 року вирок суду першої інстанції скасовано та ухвалено новий, який ОСОБА_3 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займати посади в органах державної влади строком на 3 роки з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого та без спеціальної конфіскації. В решті вирок суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у вказаному суді з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. В обґрунтування наведених вимог вказує, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи не дослідив безпосередньо всіх наявних у справі доказів, зокрема, протоколів негласних слідчих дій, які зберігалися окремо від матеріалів провадження та не були направлені до апеляційного суду разом з матеріалами справи. Вважає, що оскільки ОСОБА_3 не отримав грошових коштів, які було покладено до автомобіля, його дії неправильно кваліфіковано за ч. 3 ст. 368 КК України та суд мав би кваліфікувати їх як замах на вчинення злочину.

Захисник ОСОБА_2 у своїй касаційній скарзі з доповненнями також просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції. Вказує, що вирок апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 374 КПК України, оскільки в ньому відсутні належні мотиви прийнятого рішення та неврахування окремих доказів, не наведено формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. Вважає не доведеним в суді того, що ОСОБА_3 відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне становище. Зазначає про порушення вимог ст. 404 КПК України, оскільки без проведення повного судового слідства та дослідження всіх доказів у кримінальному провадженні, суд апеляційної інстанції дав їм іншу оцінку та ухвалив свій вирок. Наводить доводи щодо невідповідності висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду. Також звертає увагу на невідповідність призначеного судом апеляційної інстанції покарання ОСОБА_3 тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок суворості.

В доповненнях до касаційної скарги захисник наводить доводи про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі пред'явленого ОСОБА_3 обвинувачення, оскільки дійшов висновку про винуватість останнього з урахуванням обставин, які не були пред'явлені йому в обвинуваченні. Посилається на недопустимість доказу - посадової інструкції головного спеціаліста сектору містобудування та архітектури Царичанської райдержадміністрації, яку затверджено заступником голови райдержадміністрації, що не передбачено діючим законодавством.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_3 та правильності кваліфікації його дії за ч. 3 ст. 368 КК України, також просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що вирок апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 374 КПК України, оскільки у ньому відсутнє формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, не зазначено форми вини, мотивів кримінального правопорушення, не викладено показань сторін кримінального провадження.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_1 на підтримання касаційних вимог сторони захисту та прокурора, думку прокурора, який не підтримав касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції та вважав, що підстав для задоволення касаційних скарг немає, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що сторона захисту оспорює правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, вказує на неповноту судового розгляду, наводить власну оцінку доказам, ніж ту, що дав суд апеляційної інстанцій.

Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку згідно з ст. 409 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

При цьому ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України (4651-17) , які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У свою чергу положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Колегія суддів вважає слушними доводи касаційних скарг захисників та прокурора щодо невідповідності вироку апеляційного суду вимогам статей 420, 374 КПК України.

Виходячи із завдань судочинства та визначених КПК України (4651-17) загальних засад кримінального провадження, суд вирішує лише ті питання, що винесені на розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Проте вирок суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону.

Як убачається зі справи, на вирок суду першої інстанції прокурор, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції та засуджений ОСОБА_3 подали апеляційні скарги. При цьому, прокурор не погоджувався з перекваліфікацією районним судом дій ОСОБА_3 на ч. 1 ст. 368 КК України.

Апеляційний суд, за результатами апеляційного розгляду дійшов висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги прокурора та ухвалив свій вирок. Прийняте рішення суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що так як ОСОБА_3, який на час вчинення злочину працював на посаді головного спеціаліста сектору містобудування та архітектури Царичанської райдержадміністрації, виконував обов'язки керівника структурного підрозділу органу державної влади, покладені на нього уповноваженою особою та закон про кримінальну відповідальність чітко визначає, що особа, яка тимчасово виконує обов'язки керівника структурного підрозділу районної державної адміністрації, є особою, яка займає відповідальне становище, то він є суб'єктом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, тому перекваліфікація судом першої інстанції його дій на ч. 1 ст. 368 КК України є помилковою.

Однак, при цьому, всупереч вимогам ч. 2 ст. 420 та ч. 3 ст. 374 КПК України вказаний суд у своєму вироку не сформулював обвинувачення, яке визнав доведеним із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, обмежившись лише посиланням на необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_3 з ч. 1 ст. 368 КК України на ч. 3 ст. 368 КК України.

Крім того, не виклав апеляційний суд належним чином і короткого змісту апеляційних вимог, як того вимагає ч. 2 ст. 420 КПК України за виключенням посилання на викладене в апеляційних скаргах прохання до апеляційного суду.

Таким чином, на думку колегії суддів, вирок апеляційного суду не можна вважати законним, обґрунтованим і вмотивованим у зв'язку з чим на підставі п. 1 ч.1 ст. 438 КПК України він підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого апеляційному суду слід із дотриманням положень глави 31 КПК (4651-17) ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах прокурора та засудженого, і з урахуванням доводів, наведених у касаційних скаргах прийняти законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.