Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів Мороза М.А., Крижановського В.Я.,

при секретарі Бражнику М.В.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015160160000331 щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

Уродженки м. Іллічівська Одеської області, громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1,

за ст. 185 ч. 1 КК України,

за касаційними скаргами засудженої ОСОБА_1 та її захисника - адвоката Стиркул Г.Ю. на вирок Іллічівського міського суду Одеської області від 25 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 лютого 2016 року щодо ОСОБА_1,

за участю прокурора Поліщука В.В.,

у касаційних скаргах, які є аналогічними за своїм змістом, засуджена та її захисник просять вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 скасувати, а кримінальне провадження закрити з підстав відсутності в діянні складу кримінального правопорушення та не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості в суді і можливості для їх отримання вичерпані. Вважають, що судами обох інстанцій рішення про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 1 КК України, належним чином не обґрунтовано, висновки судів не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, при їх ухваленні суди допустили істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 25 грудня 2015 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 185 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

Так, 02 березня 2015 року приблизно о 17 годині 30 хвилин ОСОБА_1, перебуваючи в приміщенні роздягальні другого поверху спортивного комплексу "Юність", що розташований на вул. Леніна, 20, в м. Іллічівську Одеської області, де вона на той час працювала прибиральницею, на прохання малолітньої ОСОБА_3 допомагала їй у пошуку мобільного телефону (смартфон, білого кольору, марки "Lenovo", у чохлі), яким користувалася ця дитина та був втрачений з її шафи.

ОСОБА_1 в період з 06 по 08 березня 2015 року в денний період часу, знаходячись в приміщенні вказаної роздягальні, під час виконання службових обов'язків випадково виявила в одній з шаф мобільний телефон - смартфон, білого кольору, марки "Lenovo", в чохлі, який вона 02 березня 2015 року розшукувала з малолітньою ОСОБА_3 Після чого ОСОБА_1 за раптово виниклим умислом, з корисливих мотивів, таємно вкрала цей мобільний телефон, вартістю 1 700,00 грн., з чохлом, вартістю 170,00 грн., сім-картою "Life", вартістю 20,00 грн. з коштами на рахунку 30,00 грн., чим спричинила потерпілій ОСОБА_4 матеріальну шкоду на загальну суму 1 920,00 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 лютого 2016 року вказаний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляційній скарги обвинуваченої та її захисника Стиркул Г.Ю. - без задоволення.

Заслухавши доповідача, доводи прокурора про заперечення проти касаційних скарг та законність і обґрунтованість судових рішень, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційних скаргах, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 1 КК України. В обґрунтування таких висновків суд першої інстанції послався на показання самої ОСОБА_1 в частині підтвердження обставини того, що вона дійсно знайшла телефон та передала його у тимчасове користування своєму знайомому ОСОБА_5, показання потерпілої ОСОБА_4, яка вказала суду на обставини вчиненого злочину та за яких вона виявила, що телефон марки "Lenovo" викрадено, показання малолітнього свідка ОСОБА_3, яка підтвердила надані потерпілою показання щодо часу та обставин викрадення телефону, показання малолітнього свідка ОСОБА_6, аналогічні показанням ОСОБА_3 Також врахував суд показання свідка ОСОБА_7, тренера спортивного комплексу "Юність", яка підтвердила показання потерпілої і свідків, а також обставину того, що в пошуку телефону дитині допомагала прибиральниця ОСОБА_1 та ОСОБА_6

Врахував місцевий суд і показання свідка ОСОБА_8, прибиральниці спортивного комплексу "Юність".

Дав належну оцінку суд і показаннями свідка ОСОБА_5, який підтвердив показання своєї знайомої ОСОБА_1 в частині отримання від неї мобільного телефону у тимчасове користування.

Врахував місцевий суд і інші зазначені у вироку докази: протокол прийняття заяви ОСОБА_4 від 02 квітня 2015 року про вчинене кримінальне правопорушення, протоколи огляду предметів від 03 квітня 2015 року та від 26 серпня 2015 року, протокол огляду місця події з фототаблицею від 22 квітня 2015 року, які у своїй сукупності підтверджують показання потерпілої та свідків події, та дійшов до обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ст. 185 ч. 1 КК України.

Окремо врахував суд першої інстанції і позицію Верховного Суду України про те, що незаконне таємне заволодіння майном, що фактично не вийшло з володіння власника або особи, якій майно було ввірене, але опинилося з будь-яких причин у неналежному місці, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.

Апеляційний суд, розглядаючи апеляційні скарги обвинуваченої та її захисника на вирок районного суду, їх доводи щодо недоведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 1 КК України, які за змістом аналогічні доводам касаційних скарг засудженої та захисника, перевірив і залишив без задоволення, навівши в ухвалі докладні мотиви такого рішення. При цьому, апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 1 КК України, виходячи із встановлених обставин та наявних доказів, яким була дана належна оцінка і зроблені правильні висновки. Окремо апеляційний суд вказав про безпідставність доводів апеляційних скарг про відсутність доказів вчинення ОСОБА_1 02 березня 2015 року крадіжки мобільного телефону ОСОБА_3, оскільки згідно вироку ОСОБА_1 визнано винною не у вчиненні крадіжки телефону 02 березня 2015 року з шафи ОСОБА_3, а у вчиненні крадіжки телефону, що належав потерпілій, який ОСОБА_1 знайшла в одній із шаф роздягальні у період часу з 06 по 08 березня 2015 року, та яким вона свідомо, в порушення порядку, який склався у спорткомплексу та який їй був відомий, не передала знахідку до служби контролю та не повідомила про це адміністрацію спорткомплексу, таємно заволоділа, розпорядившись на власний розсуд, передавши цей телефон у користування своєму знайомому ОСОБА_5

Рішення апеляційного суду належним чином мотивовано, а його ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 1 КК України, та правильність кваліфікації її дій.

За таких обставин, доводи засудженої та її захисника щодо відсутності у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ст. 185 ч. 1 КК України, є безпідставними.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг, скасування судових рішень та закриття кримінального провадження не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, колегія суддів

вирок Іллічівського міського суду Одеської області від 25 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 лютого 2016 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженої та захисника - без задоволення.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.