Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого - судді

Пивовара В.Ф.,

суддів

Гошовської Т.В., Мороза М.А.

розглянула у судовому засіданні 14 червня 2007 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постановлені щодо ОСОБА_1. судові рішення.

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 5 квітня 2006 року

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1року народження, раніше судиму вироком від

29 квітня 2005 року за ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК України (2341-14)

на 4 роки позбавлення волі, звільнену на підставі ст. 75 КК України (2341-14) з випробуванням з іспитовим строком 1 рік,

засуджено за ч. 2 ст. 190 КК України (2341-14) до штрафу в розмірі 1 000 грн.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 13 червня 2006 року (rs59770) вирок залишений без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1засуджено за те, що вона 21 грудня 2005 року, знаходячись за адресою м. Луцьк, АДРЕСА_1, ввійшовши в довіру до ОСОБА_2., під приводом зняття з неї та її близьких порчі шляхом обману, повторно, заволоділа її грошима в сумі 250 грн., 250 доларів США та дублянкою вартістю 500 грн., а всього на загальну суму 2 012,5 грн.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування постановлених судових рішень щодо ОСОБА_1і направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону. Вважає, що оскільки ОСОБА_1учинила злочин під час іспитового строку, суд зобов'язаний був призначити їй покарання у виді позбавлення волі.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, обговоривши доводи касаційного подання та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновок про доведеність винності ОСОБА_1у вчиненні зазначеного злочину суд обгрунтував дослідженими в судовому засіданні доказами й у поданні не оскаржується.

Дії засудженої ОСОБА_1за ч. 2 ст. 190 КК України (2341-14) кваліфіковано правильно.

Санкцією ч. 2 ст. 190 КК України (2341-14) передбачено покарання у виді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Як видно з вироку суд, визнавши ОСОБА_1винною у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою, згідно з вимогами ст. 65 КК України (2341-14) , взяв до уваги щире каяття засудженої, позитивну характеристику за місцем проживання, наявність на утриманні трьох неповнолітніх дітей, повне відшкодування заподіяних потерпілій збитків. Тому суд, виходячи з конкретних обставин справи, обгрунтовано обрав ОСОБА_1покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1раніше судима вироком Луцького міськрайонного суду від 29 квітня 2005 року за ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК України (2341-14) на 4 роки позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК України (2341-14) її звільнено з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 72 КК України (2341-14) , основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю вироків складанню не підлягає й виконується самостійно.

Доводи у касаційному поданні прокурора про необхідність призначення ОСОБА_1як особі, яка була засуджена до позбавленні волі і вчинила новий злочин у період іспитового строку, покарання у виді позбавленні волі, із посиланням на роз'яснення п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 (v0007700-03) від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання", необгрунтовані, оскільки ці роз'яснення стосуються питання про призначення покарання шляхом складання за сукупністю вироків.

Даних, які б свідчили, що стосовно ОСОБА_1неправильно застосовано кримінальний закон, не встановлено.

Вивченням матеріалів справи не виявлено порушень кримінально-процесуального закону, які тягнуть скасування постановлених у справі судових рішень.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Усі наведені прокурором в апеляції доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційного подання, належним чином перевірено й спростовано. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України (1001-05) .

Отже, передбачені ст. 398 ч. 1 КПК України (1001-05) підстави для призначення справи щодо ОСОБА_1до касаційного розгляду відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст. 394 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а :

у задоволенні касаційного подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, відмовити.