Про перевищення службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки, а також умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, скоєне працівником міліції, який прийняв присягу працівника органу внутрішніх справ - 28.09.2016 Прийняття

головуючого Матієк Т.В., суддів Британчука В.В., Орлянської В.І., за участю: прокурора представника потерпілої потерпілої захисника Матюшевої О.В., ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, розглянула в судовому засіданні в м. Києві 28 вересня 2016 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_8 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 березня 2016 року.

За цим вироком

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимостей,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі:

- за ч. 3 ст. 365 КК - на строк 8 років із позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк 3 роки. Відповідно до ст. 54 КК ОСОБА_8 позбавлено спеціального звання "лейтенант міліції";

- за ч. 1 ст. 121 КК - на строк 6 років.

На підставі ст. 70 КК ОСОБА_8 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк 3 роки та з позбавленням спеціального звання "лейтенант міліції".

Постановлено стягнути зі ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він, будучи працівником міліції, прийнявши присягу працівника органу внутрішніх справ та будучи службовою особою, перевищив службові повноваження, що спричинило тяжкі наслідки, і заподіяв умисне тяжке тілесне ушкодження.

Так, 24 вересня 2004 року приблизно о 01.00 год. біля підземного переходу по просп. Броварському в м. Києві ОСОБА_8 вийшов з автомобіля "Шкода Октавія", пред'явив ОСОБА_9 та ОСОБА_10 своє службове посвідчення працівника міліції, після чого безпідставно став вимагати від них пред'явити документи для перевірки.

Після суперечки з потерпілими ОСОБА_8, перевищуючи свої службові повноваження, які явно виходили за межі наданих йому повноважень, безпричинно ударив ОСОБА_10 кулаком в обличчя та двічі - кулаком у груди, чим завдав останньому фізичного болю.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_8 ударив ОСОБА_9 декілька разів кулаками в обличчя та по тулубу. ОСОБА_9, намагаючись уникнути побиття, став тікати від ОСОБА_8 в напрямку розташованого поряд парку.

Наздогнавши ОСОБА_9 в парку на відстані близько 30-40 м від указаного підземного переходу, ОСОБА_8 протягом 5 хв продовжував бити потерпілого руками та ногами по тулубу та голові. При цьому ОСОБА_9 опору не чинив і від ударів уже не захищався. У подальшому ОСОБА_8 з місця скоєння злочинів зник. Згідно з висновком судово-медичної експертизи потерпілому ОСОБА_9 було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2015 року апеляційні скарги прокурора і засудженого залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2015 року касаційну скаргу засудженого задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду від 24 лютого 2015 року скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 березня 2016 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, апеляційну скаргу засудженого задоволено частково, вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову скасовано, відмовлено ОСОБА_6 у задоволенні цивільного позову до ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди. В решті вирок залишено без зміни.

Відмовляючи у застосуванні до ОСОБА_8 положень ст. 49 КК, апеляційний суд дійшов висновку, що останній ухилився від суду і мав намір затягнути розгляд кримінальної справи, тому місцевий суд 18 червня 2014 року правомірно оголосив зазначену особу в розшук.

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про скасування судових рішень, закриття кримінальної справи та звільнення його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 КК. Скаржник стверджує, що на момент набрання вироком законної сили минув строк давності притягнення його до кримінальної відповідальності, а твердження суду про те, що він ухилявся від явки в судове засідання з метою затягування розгляду справи та уникнення від кримінальної відповідальності, є безпідставними. Апеляційний суд не виконав вказівок, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2015 року, не перевірив дотримання місцевим судом вимог статей 274, 288 КПК 1960 року, не врахував правової позиції Верховного Суду України у постанові від 19 березня 2013 року № 5-1к15.

У запереченні на касаційну скаргу представник потерпілої адвокат ОСОБА_5 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни. Зазначає, що апеляційний суд, провівши часткове судове слідство, дійшов умотивованих висновків про умисне ухилення ОСОБА_8 від явки до суду з метою уникнення кримінальної відповідальності на підставі закінчення строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, і вважає, що вказівки, викладені у вищевказаній ухвалі ВССУ, апеляційний суд виконав.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника (який підтримав скаргу), потерпілої та її представника (котрі заперечували проти задоволення скарги), прокурора (котрий підтримав скаргу частково, просив скасувати ухвалу апеляційного суду у зв'язку з невиконанням ним вимог ст. 399 КПК 1960 року і направити справу на новий апеляційний розгляд), розглянувши матеріали кримінальної справи й обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Відповідно до положень ст. 398 КПК 1960 року касаційній суд перевіряє дотримання судами норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 399 КПК 1960 року вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

Проте всупереч цим вимогам кримінально-процесуального закону апеляційний суд при розгляді справи щодо ОСОБА_8 їх не дотримався.

Так, згідно з ухвалою ВССУ від 22 вересня 2015 року, якою скасовано ухвалу суду апеляційної інстанції від 24 лютого 2015 року щодо ОСОБА_8 і направлено справу на новий апеляційний розгляд, апеляційний суд при новому розгляді справи повинен був перевірити дотримання місцевим судом вимог статей 274, 288 цього Кодексу, обґрунтувати правильність підстав для зупинення перебігу давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, ретельно перевірити доводи, наведені в апеляційній та касаційній скаргах, і дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку.

Зокрема, як зазначила колегія суддів, за матеріалами справи ОСОБА_8 не прибув у судове засідання 18 червня 2014 року через те, що знаходився на лікуванні. Проте у судовому засіданні 18 червня 2014 року суд першої інстанції з ініціативи прокурора за відсутності захисника без з'ясування причин неявки підсудного розцінив її як переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, у зв'язку з чим виніс постанову про розшук, змінивши запобіжний захід з підписки про невиїзд на найбільш суворий вид процесуального примусу - взяття під варту. При цьому суд не використав усіх процесуальних можливостей для забезпечення явки засудженого за правилами ст. 288 КПК 1960 року.

А тому визнавши передчасним висновок апеляційного суду про неможливість закриття справи у зв'язку із закінченням строків давності, касаційний суд зобов'язав при новому розгляді проаналізувати зміст ст. 288 КПК 1960 року щодо умислу засудженого на ухилення від явки в суд.

При новому апеляційному розгляді суд провів часткове судове слідство, разом з тим в повному обсязі не перевірив дотримання місцевим судом вимог ст. 288 КПК 1960 року.

Так при прийнятті рішення апеляційний суд урахував те, що: стосовно ОСОБА_8 неодноразово було обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд; 10 червня 2014 року йому було повідомлено про наступну дату судового розгляду, 18 червня 2014 року, в яке він не з'явився і, порушуючи свої процесуальні обов'язки, не повідомив суду про причини неявки; знаходження його на амбулаторному лікуванні не є перешкодою для повідомлення суду про причини неявки; після подачі до суду15 липня 2014 року заяви та документів щодо причин неявки його в судове засідання 18 червня 2014 року ОСОБА_8 не цікавився наступними датами судових засідань. Крім того, апеляційний суд урахував три його неявки в судові засідання у 2007-2008 роках та три постанови слідчого, винесені ним у 2010 році, про зупинення досудового слідства у зв'язку з хворобою обвинуваченого.

Проте апеляційний суд не навів своїх висновків із зазначенням того, чи використав місцевий суд усі процесуальні можливості для забезпечення явки ОСОБА_8 в судове засідання 18 червня 2014 року.

Відсутній в ухвалі й висновок апеляційного суду про дотримання місцевим судом вимог кримінально-процесуального закону, а саме ст. 289 КПК 1960 року в частині судового розгляду 18 червня 2014 року за відсутності захисника, за результатами якого суд змінив особі запобіжний захід і оголосив її у розшук.

Отже, в ухвалі апеляційного суду відсутній висновок щодо дотримання місцевим судом вимог статей 274, 288, 289 КПК 1960 року.

Крім того, апеляційний суд при вирішенні питання про наявність умислу у ОСОБА_8 на ухилення від явки в суд з метою уникнення кримінальної відповідальності не в повному обсязі встановив обставини, які мають значення, і не дав оцінки усім доказам в їх сукупності та взаємозв'язку.

Зокрема, при обґрунтуванні свого висновку про ухилення ОСОБА_8 від суду апеляційний суд послався на дві заяви аналогічного змісту та копію лікарняного листка, які той здав до канцелярії місцевого суду і надіслав поштою 15 липня 2014 року; після цього, за висновком суду апеляційної інстанції, він не цікавився датами наступних судових засідань.

За змістом цих заяв, адресованих місцевому суду, підсудний повідомив про причини своєї неявки в судове засідання 18 червня 2014 року і просив повідомити йому про наступну дату.

Всупереч вимогам ст. 377 КПК 1960 року апеляційний суд в ухвалі дав оцінку лікарняному листку, а оцінки заяв підсудного ухвала не містить.

Не дивлячись на те, що у змінах до апеляційної скарги від 19 січня 2015 року, а також у касаційній скарзі від 10 березня 2015 року засуджений детально наводив доводи про відсутність у нього умислу на ухилення від явки в суд, посилався на зміст цих заяв, а касаційний суд в ухвалі від 22 вересня 2015 року зобов'язав перевірити усі доводи, наведені в апеляційній та касаційних скаргах, і дати на них вмотивовані висновки, апеляційний суд усупереч положенням ст. 399 КПК 1960 року належним чином їх не виконав.

Крім того, перевіряючи обставини на предмет умисних дій ОСОБА_8, направлених на ухилення від явки в суд з метою уникнення кримінальної відповідальності, апеляційний суд не перевірив, чи переховувався підсудний від правоохоронних органів та суду, чи змінював місце проживання, чи переходив на нелегальне становище, не перевірено обставин та місця затримання ОСОБА_8 на підтвердження або спростування його тверджень щодо дотримання ним умов запобіжного заходу, не витребувано протокол затримання і не допитано свідків, які затримали ОСОБА_8, тощо.

Апеляційний суд не перевірив дій головуючого у справі на відповідність вимогам кримінально-процесуального закону (ст. 2 КПК 1960 року) щодо оперативного розгляду кримінальної справи (на час оголошення 18 червня 2014 року ОСОБА_8 в розшук у справі було проведено повне судове слідство, суду залишилося виконати вимоги статей 318, 319 КПК 1960 року, що й було зроблено головуючим у подальшому судовому засіданні 18 листопада 2014 року. Вищевказані заяви ОСОБА_8 від 15 липня 2014 року надійшли до суду 16 та 18 липня 2014 року, тобто за 2 місяці 9 днів до закінчення строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за тяжкий злочин) і місцевий суд, при наявності таких заяв підсудного, на виконання своїх же висновків, наведених у рішенні від 18 червня 2014 року, був зобов'язаний вжити усіх процесуальних заходів для своєчасного розгляду цієї справи.

Без повного, всебічного встановлення обставин справи, зокрема шляхом витребування додаткових документів, допитів свідків, проведення інших процесуальних дій на розсуд суду, колегія суддів позбавлена можливості дати категоричний висновок щодо обґрунтованості застосування судами норм матеріального права.

Оскільки апеляційний суд не в повному обсязі виконав вказівки, викладені в ухвалі ВССУ від 22 вересня 2015 року, постановив рішення з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону (статей 370, 377, 399 КПК 1960 року), що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року є підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_8 та направлення справи на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно врахувати вказівки касаційного суду, усунути вказані порушення, перевірити доводи, викладені в апеляційних та касаційній скаргах та запереченнях на них, розглянути справу відповідно до вимог кримінального та кримінально-процесуального закону і ухвалити законне та обґрунтоване рішення.