Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Крижановського В.Я.,

суддів: Мороза М.А., Слинька С.С.,

розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 13 червня 2016 року щодо засудженого ОСОБА_1,

У касаційній скарзі прокурором викладено вимогу про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вимогу мотивовано недотриманням апеляційним судом при залишенні апеляційної скарги прокурора без задоволення вимог ст. 419 КПК України, що призвело у наслідку до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого внаслідок м'якості.

Так, вироком Тиврівського районного суду Вінницької області від 25 лютого 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки,

за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки три місяці. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань визначено покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки вісім місяців. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання приєднано частково невідбуте покарання за вироком від 21 травня 2010 року і остаточно ОСОБА_1визначено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років чотири місяці. Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України устрок відбуття покарання зараховано строк попереднього ув'язнення з 9 липня 2015 року по день набрання вироком законної сили включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Зазначеним вироком також вирішено питання щодо процесуальних витрат та долю речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 13 червня 2016 року апеляційні скарги прокурора іОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок щодо ОСОБА_1- без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, перебуваючи у с. Маянів Тиврівського району Вінницької області, шляхом проникнення у житло, інше приміщення чи сховище вчинив крадіжки майна:

20 червня 2015 року приблизно о 21.00 год. на АДРЕСА_1

з території дачного господарства викрав металобрухт, спричинивши потерпілому ОСОБА_2 матеріальний збиток на суму 216 грн;

21 червня 2015 року приблизно о 19.00 год. на АДРЕСА_2

з приміщення літньої кухні викрав металобрухт, спричинивши потерпілому ОСОБА_3 матеріальний збиток на суму 195 грн;

25 червня 2015 року приблизно о 21.00 год. проник у приміщення будинку на АДРЕСА_3, звідки викрав металобрухт, спричинивши потерпілій ОСОБА_4 матеріальний збиток на суму 255 грн;

4 липня 2015 року приблизно о 23.00 год. із території городньої бригади викрав часник, спричинивши ДП "Маянівське", ВАТ "Гніванський гранітний кар'єр" матеріальний збиток на суму 1120 грн.

Крім того, ОСОБА_1 5 травня 2015 року приблизно о 16.00 год., діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, перебуваючи на автошляху "Гнівань-Ворошилівка", вчинив викрадення велосипеда, спричинивши потерпілому ОСОБА_5матеріальний збиток на суму 1264,50 грн.

Суд, перевіривши касаційну скаргу, додані до неї копії судових рішень, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, що є підставою відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України для відмови

у відкритті касаційного провадження.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, як і кваліфікація його дій за частинами 2, 3 ст. 185 КК Україниу касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи прокурора щодо невідповідності призначеного покарання внаслідок м'якості є необґрунтованими.

Призначене покарання відповідає вимогам статей 50, 52, 65 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення ним нових злочинів і є відповідним скоєному.

Судом при призначенні покарання повною мірою враховано тяжкість вчиненого злочину, який згідно зіст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості, та дані про особу засудженого.

Обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання, судом не встановлено.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, доводи апеляційної скарги спростованні з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.

Як вбачається з ухвали апеляційного суду, прокурор в апеляційній скарзі ставив вимогу про постановлення вироку апеляційного суду, наголошуючи на невідповідності призначеного покарання лише за ч. 3 ст. 185 КК України, та просив про більш суворе покарання - чотири роки шість місяців позбавлення волі.

Покарання за ч. 3 ст. 185 КК України, з яким не погодився прокурор подавши апеляційну скаргу, призначено в межах санкції статті у виді позбавлення волі на строк чотири роки (санкція за цією нормою закону мінімально визначено з трьох років позбавлення волі).

При цьому судом при складанні покарань за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України застосовано принцип часткового складання.

Крім того, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, апеляційний суд мотивував своє рішення й тим, що розмір викраденого незначний і потерпілі претензій до засудженого не мають.

З огляду на викладене обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 13 червня 2016 року щодо засудженого ОСОБА_1

відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.