Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Франтовської Т.І.,

суддів Лагнюка М.М., Суржка А.В.

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 01 березня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12015150180000018, та клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження,

Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2015 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Миколаєва, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, та проживає за адресою: АДРЕСА_2, в силу ст. 89 КК України не судимий,

засуджено за:

ч. 2 ст. 15 ч. ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі;

ч. 1 ст. 263 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 остаточно призначено 4 роки позбавлення волі.

Також вказаним вироком вирішено долю речових доказів та витрат у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 01 березня

2016 року вирок щодо ОСОБА_1, в частині визнання його винним у

вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України - скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі

п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі.

В іншій частині вказаний вирок залишити без змін.

Як вбачається з копій судових рішень, ОСОБА_1 засуджено за злочини вчинені за таких обставин. 09 січня 2015 року, в денний час, у ОСОБА_1, який перебував за місцем свого проживання, під час вживання алкогольних напоїв виник злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення грошей у односельчанки ОСОБА_2

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1, вдягнувши шапку, затемнені окуляри та піднявши комір куртки, для запобігання бути впізнаним, пішов до місця проживання ОСОБА_2, а саме до будинку АДРЕСА_3. Прийшовши до вказаного домоволодіння, засуджений о 17 год 30 хв зайшов до двору потерпілої, після чого зайшов через відчинені вхідні двері до господарського приміщення, де в цей час знаходилась потерпіла. Підійшовши до неї, ОСОБА_1, з метою відкритого викрадення грошей, вдарив її по щоці та здавлюючи рукою шию потерпілої потягнув за комір куртки до її будинку де почав відкрито вимагати у останньої грошові кошти в сумі 1000 грн., погрожуючи фізичною розправою.

Не зважаючи на те, що ОСОБА_1 були виконано всі дії, які він вважав необхідними для доведення злочину до кінця цей злочин ним не було доведено до кінця з причин, які не залежали від його волі. В момент вчинення ним злочину до домоволодіння потерпілої приїхала з м. Миколаєва її донька ОСОБА_3, яка викликала телефонним зв'язком сусідів, які по прибуттю до місяця проживання ОСОБА_2 припинили злочинні дії ОСОБА_1

У касаційній скарзі засуджений просить змінити постановлені щодо нього судові рішення, перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України на ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України та призначити йому міру покарання не пов'язану з позбавленням волі, застосувавши ст. 75 КК України. При цьому посилається на Постанову Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про злочини проти власності" № 10 від 06 листопада 2009 (v0010700-09) року. На думку засудженого, суди обох інстанції не правильно застосували закон України про кримінальну відповідальність.

При цьому, у касаційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити йому строк на касаційне оскарження вищевказаних судових рішень. Як на підставу для поновлення засуджений посилається на те, що копію ухвали Апеляційного суду Миколаївської області отримав в серпні 2016 року.

Перевіривши дотримання скаржником порядку, строків касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 слід поновити строк на касаційне оскарження вироку Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2015 року й ухвали Апеляційного суду Миколаївської області від 01 березня 2016 року, оскільки його пропущено з поважних причин, і прийняти касаційну скаргу до розгляду.

Разом із тим, розглянувши доводи, наведені в касаційній скарзі,

та перевіривши надані до скарги судові рішення, касаційний суд дійшов висновку, про те, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Як вбачається з вироку, свої висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України, за викладених у вироку обставин доведено об'єктивними доказами, які перевірені у передбаченому законом порядку і є допустимими.

Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_1 суд першої інстанції обґрунтував дослідивши протокол проведення слідчого експерименту від 06 березня 2015 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1

09 січня 2015 року прийшов до будинку потерпілої, зайшов до корівника, де в той час вона знаходилась, підійшов до неї та наніс удар по обличчю, після чого потягнув її до будинку тримаючи за шию. Затягнувши до приміщення кухні, ОСОБА_1 схопив ОСОБА_2 рукою за шию, почав душити та вимагати гроші. В цей час її донька ОСОБА_3 приїхала до дому та ОСОБА_1 став погрожував їм обом фізичною розправою. Через деякий час до їх будинку прийшов сусід ОСОБА_4 та вони усі разом виштовхали обвинуваченого на подвір'я будинку.

Крім того, причетність ОСОБА_1 до злочину підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Зазначені вище докази є послідовними, узгоджуються між собою та з іншими дослідженими судом першої інстанції матеріалами провадження, а саме:

рапортом чергового Новоодеського РВВС Миколаївської області про повідомлення 09 січня 2015 року о 19-20 годині ОСОБА_2 по телефону про те, що наглядно знайомий місцевий мешканець погрожував їй фізичною розправою;

витягом з кримінального провадження внесеного 10 січня 2015 року до ЄРДР за повідомленням потерпілої ОСОБА_2 проте, що ОСОБА_1 погрожуючи фізичною розправою намагався заволодіти її грошовими коштами.

Крім того, апеляційним судом зазначено, що з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_1 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця - відкритого викрадення чужого майна. При цьому цей злочин не було закінчено з причин, які не залежали від волі обвинуваченого, оскільки були припинені вказаними вище свідками.

Суд першої інстанції повно та належним чином дослідив всі обставини вчинення даного кримінального правопорушення, надав вірну оцінку зібраним доказам і обґрунтовано прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_1 в замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаного з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої, та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України.

Таким чином, посилання засудженого на Постанову Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про злочини проти власності" № 10 від 06 листопада 2009 року (v0010700-09) є помилковими.

Що стосується доводів засудженого щодо суворості призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суду необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи покарання ОСОБА_1 судом враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК вважається тяжким злочином.

Обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання судом не встановлено.

При обранні виду та міри покарання ОСОБА_1 судом враховано дані про особу засудженого, який в силу ст. 89 КК України не судимий, його посередню характеристику, те що він на обліку у МОПЛ №1 не перебуває, але перебуває на профілактичному обліку ОНД з 2004 року з діагнозом зловживання канабіоїдами, на лікуванні не знаходиться.

Також судом враховано, що згідно висновку судово - психіатричної експертизи № 170 від 17 квітня 2015 року ОСОБА_1 страждає психічним розладом в результаті вживання алкоголю та зловживання канабіоїдами. В період часу до якого відноситься інкриміноване діяння, засуджений міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, на момент вчинення злочину не знаходився в емоційному стані, у тому числі і фізіологічного афекту, яке суттєво вплинуло на його свідомість і поведінку, застосування до нього примусових заходів медичного характеру не потребує.

Із урахуванням всіх обставин справи суд призначив ОСОБА_1 покарання, ближче до нижньої межі визначеної статтею кримінального закону, яке є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових правопорушень, навівши у вироку переконливі підстави такого рішення.

Всі доводи апеляції захисника були належно перевірені судом апеляційної інстанції і на них надано змістовні відповіді.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, є належним чином вмотивованою та обґрунтованою.

Інших доводів, які були би підставами для зміни чи скасування судових рішень щодо ОСОБА_1, у касаційній скарзі засудженого не наведено.

Таким чином, суд касаційної інстанції вважає, що у відкритті касаційного провадження, слід відмовити, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

Поновити засудженому ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постановлених щодо нього судових рішень.

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 01 березня 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.