Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі колегії:

головуючої Щепоткіної В.В., суддів: Фурика Ю.П., Квасневської Н.Д., за участю: секретаря судового засідання Гапона В.О., прокурора Матюшевої О.В., засудженого ОСОБА_6, захисника ОСОБА_7, потерпілогоОСОБА_8, розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження № 1201304080002094 за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Нерубайка Новоархангельського району Кіровоградської області, зареєстрованого та проживаючого на АДРЕСА_1, такого, що не має судимості, у вчиненні злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК, за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_6, захисника ОСОБА_7 та прокурора Постаренка Д.В., який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2016 року,

Вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 серпня 2015 року ОСОБА_6 засуджено:

за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності;

за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності.

На підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності.

Стягнуто з засудженого на користь потерпілого ОСОБА_8 12 533 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Прийняте рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 24 травня 2013 року о 00.21 год., знаходячись на ділянці дороги поміж будинками АДРЕСА_2, з метою вбивства з корисливих мотивів у зв'язку з наявними між ним та ОСОБА_9 борговими відносинами здійснив два постріли з невстановленої слідством вогнепальної зброї в ліве плече та тулуб ОСОБА_9, спричинивши останньому тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер у лікарні у цей же день о 02.20 год.

Здійснивши постріли в потерпілого та виконавши таким чином свій злочинний умисел, направлений на вбивство, ОСОБА_6 підійшов до лежачого на дорозі ОСОБА_9, який знаходився у свідомості але не міг чинити ніякого опору, та реалізуючи раптово виниклий умисел, направлений на заволодіння його майном, раніше застосувавши насильство, небезпечне для життя ОСОБА_9, відкрито викрав його майно на загальну суму 4 000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2016 року вирок місцевого суду в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187 КК скасовано та закрито кримінальне провадження у цій частині.

Ухвалено вважати ОСОБА_6 засудженим за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Виключено з мотивувальної частини вироку посилання суду, як на доказ, на протокол допиту підозрюваного ОСОБА_6 від 07 червня 2013 року на досудовому слідстві.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_6 строк попереднього ув'язнення з 05 червня 2013 року по 22 лютого 2016 року включно в строк відбуття покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_6, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину і особі засудженого, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо нього скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вказує на неконкретність пред'явленого йому обвинувачення, зокрема в частині мотиву злочину, а також нероз'яснення права на розгляд справи судом присяжних. Стверджує, що інкримінованого йому діяння не вчиняв. Вирок ґрунтується на припущеннях, в його основу суд поклав недопустимі докази, отримані з порушенням норм процесуального закону, в тому числі з застосуванням щодо нього на стадії досудового розслідування недозволених методів слідства (фізичного та психологічного насильства). Суд не дав оцінки всім доказам по справі, не усунув суперечностей між ними, не навів мотивів, з яких врахував одні докази і відкинув інші. В порушення вимог ст. 404 КПК апеляційний суд не розглянув клопотань щодо повторного дослідження доказів, не перевірив належним чином всіх доводів апеляційних скарг, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону. Призначене апеляційним судом покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років вважає явно несправедливим через його суворість.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Як на порушення права на справедливий суд вказує на нероз'яснення обвинуваченому права на розгляд справи судом присяжних. Пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення вважає неконкретним, зокрема в частині мотиву вчинення злочину, що є порушенням права засудженого на захист. Всупереч вимогам ст. 404 КПК апеляційний суд не прийняв рішення по жодному з заявлених стороною захисту клопотань щодо повторного дослідження доказів. Призначене ОСОБА_6 апеляційним судом покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років вважає занадто суворим.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. На думку прокурора, скасувавши вирок місцевого суду в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187 КК та закривши кримінальне провадження у цій частині, апеляційний суд вдався до переоцінки доказів у справі без їх безпосереднього дослідження, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону. При цьому свого рішення належним чином не мотивував, не навів в ухвалі жодної з підстав для закриття провадження, що передбачені пунктами 1-3 ч. 1 ст. 284 КПК. Крім того, скасувавши вирок у відповідній частині та закривши кримінальне провадження, апеляційний суд не виключив з вироку рішення про застосування щодо ОСОБА_6 положень ст. 70 КК, що на думку прокурора є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_6, які підтримали свої касаційні скарги і вважали, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, пояснення прокурора Матюшевої О.В., яка підтримала касаційну скаргу прокурора та вважала, що касаційні скарги засудженого і захисника підлягають частковому задоволенню, пояснення потерпілого ОСОБА_8, який заперечив проти задоволення касаційних скарг засудженого і захисника та вважав, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги засудженого ОСОБА_6, захисника ОСОБА_7 та прокурора підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК (4651-17) .

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Проте ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6 цим вимогам кримінального процесуального закону не відповідає.

Як убачається з матеріалів справи, засуджений та захисник в апеляційних скаргах серед іншого вказували на неконкретність обвинувачення ОСОБА_6, визнаного судом доведеним в частині мотиву вчинення вбивства.

Проте, не погодившись з зазначеними доводами, апеляційний суд своїх висновків належним чином не мотивував, викладених в апеляційній скарзі доводів не перевірив, не навів вичерпних мотивів щодо їх необґрунтованості, обмежившись лише перерахуванням доказів, покладених в основу вироку, та загальним формулюванням про доведеність винності засудженого у вчиненні умисного вбивства з корисливих мотивів.

Згідно приписів ч. 3 ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, а також докази на підтвердження встановлених судом обставин з зазначенням мотивів неврахування окремих доказів.

Так, кримінальна відповідальність за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК настає тоді, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові блага, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди.

Не можна розглядати як вчинене з корисливих мотивів умисне вбивство при охороні особистої власності, а також коли мотивом позбавлення життя була помста за матеріальну шкоду, заподіяну винному.

Проте, як вбачається з вироку суду, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, в частині мотиву вчинення засудженим умисного вбивства є неконкретним.

Як зазначив суд у вироку, корисливий мотив на вчинення вбивства у ОСОБА_6 виник у зв'язку з борговими відносинами, які склалися між ним та ОСОБА_9

Одночасно, пославшись на показання ОСОБА_6, які він давав на досудовому розслідуванні, суд зробив висновок, що корисливий мотив полягав у бажанні засудженого досягти матеріальної вигоди для себе у виді одержання та зберігання майнових прав на автомобілі "Рено" і ВАЗ 2109.

Таким чином, висновки суду щодо мотиву вчинення ОСОБА_6 умисного вбивства є різними за змістом, що є порушенням вимог ст. 374 КПК та позбавляє можливості встановити правильність кваліфікації вчиненого за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Крім того, якщо мотив вбивства виник у засудженого у зв'язку з наявністю боргових відносин з потерпілим, суд у вироку не дав оцінки змісту таких відносин, а також не встановив хто і кому був винен кошти, адже це має значення для відмежування корисливого мотиву (у випадку небажання винного повертати борг) від інших мотивів, у тому числі від мотиву помсти (у випадку неповернення боргу винному).

Якщо ж мотив злочину виник через бажання засудженого отримати майнові права на автомобілі, то суд у вироку не дав оцінки тому, чи усвідомлював винний реальність настання бажаного результату внаслідок вчинення вбивства, враховуючи, що право власності на транспортні засоби закон пов'язує з обов'язковою державною реєстрацією.

Однак, незважаючи на неконкретність обвинувачення ОСОБА_6, визнаного судом доведеним, а також наявність клопотань сторони захисту про дослідження доказів в порядку ст. 404 КПК, переглянувши справу в апеляційному порядку, апеляційний суд допущених місцевим судом порушень не усунув та необґрунтовано, без наведення відповідних мотивів залишив вирок суду першої інстанції в частині мотиву вчинення умисного вбивства без зміни, не дивлячись навіть на те, що показання ОСОБА_6, які останній давав на досудовому слідстві в якості підозрюваного та на яких ґрунтувався висновок місцевого суду про корисливий мотив вбивства, були визнані апеляційним судом недопустимими доказами.

Також в порушення вимог ст. 419 КПК, скасувавши вирок місцевого суду в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187 КК та закривши кримінальне провадження у цій частині, апеляційний суд свого рішення не мотивував, не зазначив підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 284 КПК, вказавши лише на "недоречність" і "незаконність" кваліфікації дій засудженого за вказаною нормою.

Апеляційний суд не дав жодної оцінки та фактично залишив невирішеною долю обвинувачення, визнаного судом доведеним, у частині дій ОСОБА_6, направлених на заволодіння майном потерпілого в сумі 4000 грн, умисел на вчинення яких згідно з вироком у засудженого виник раптово вже після вчинення вбивства.

Таким чином, допущені апеляційним судом порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними і тягнуть скасування ухвали апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, в ході якого слід належним чином перевірити доводи апеляційних скарг, за необхідності й наявності для цього підстав провести судове слідство, та ухвалити законне, обґрунтоване й вмотивоване рішення.

Серед іншого, апеляційному суду слід перевірити доводи засудженого та захисника про порушення права ОСОБА_6 на розгляд справи щодо нього судом присяжних, а також дати оцінку законності обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187 КК, враховуючи, що згідно попереднього обвинувального акту від 26 вересня 2013 року (т. 7 а.с. 2), який зі стадії підготовчого судового засідання було повернуто прокурору для усунення недоліків, ОСОБА_6 обвинувачувався лише за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, суд

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6, захисника ОСОБА_7 та прокурора Постаренка Д.В. задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2016 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.