У х в а л а
IМЕНЕМ  УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати Верховного Суду України у кримінальних справах у складі:
Головуючого
Верещак В.М.,
суддів
Кліменко М.Р., Федченка О.С.,
за участю прокурора
Опанасюка О.В.,
захисника
ОСОБА_6,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 12 червня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи, касаційними скаргами захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_1, потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і в їх інтересах захисника ОСОБА_5 на вирок Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2005 року,
в с т а н о в и л а:
зазначеним вироком:
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1, раніше не судимий,
- засуджений за ст. 116 КК України (2341-14) на 4 роки 6 місяців позбавлення .волі
Відповідно до ст. 3 п."а" Закону України "Про амністію" (2591-15) від 31 травня 2005 року від покарання звільнений.
ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 10 липня 2002 року близько 3 год. 30 хв. АДРЕСА_2 вчинив вбивство у стані сильного душевного хвилювання потерпілого ОСОБА_2.
Ухвалою судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Кіровоградської області від 29 грудня 2005 року вирок залишений без зміни.
У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи, просить ухвалу апеляційного суду скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та м'якістю призначеного покарання, а справу направити на новий апеляційний розгляд.
У касаційних скаргах потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і в їх інтересах адвокат ОСОБА_5 просять постановлені по справі судові рішення скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та м'якістю призначеного покарання.
У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_1 просить судові рішення змінити, перекваліфікувати дії засудженого зі ст. 116 КК України (2341-14) на ст.123 КК України (2341-14) , оскільки, на її думку, засуджений умислу на позбавлення життя потерпілого не мав, а заподіяв йому у стані сильного душевного хвилювання тяжкі тілесні ушкодження. Під час судового засідання адвокат змінила свої вимоги і просить судові рішення залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, захисника ОСОБА_6, яка просила судові рішення залишити без зміни, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційні скарги потерпілих і адвоката ОСОБА_5 підлягають задоволенню, касаційне подання підлягає частковому задоволенню а касаційні вимоги захисника ОСОБА_6 залишенню без задоволення з наступних підстав.
За змістом Закону стан сильного душевного хвилювання - це стан фізіологічного афекту, що раптово виник та був викликаний протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого.
Так, необхідною умовою застосування ст.116 КК України (2341-14) є раптовість як сильного душевного хвилювання, так і умислу вчинити вбивство. Раптовість сильного душевного хвилювання означає, що воно виникає як негайна реакція у відповідь на протизаконне насильство або тяжку образу з боку потерпілого.
Як вбачається з матеріалів справи, після конфлікту засудженого з ОСОБА_2 пройшов значний проміжок часу. ОСОБА_1 повернувся до свого будинку, підшукав знаряддя вбивства, повернувся до кафе і півтори години сидів у кущах, чекаючи, коли ОСОБА_2 вийде з кафе, слідкував за ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, дочекався доки ОСОБА_2 залишиться сам, вибрав місцем вчинення злочину темний провулок.
З показань свідка ОСОБА_9 вбачається, що ОСОБА_1 після конфлікту з ОСОБА_2, відбіг на 20 метрів та крикнув на адресу потерпілого "ти труп".
Аналіз поведінки ОСОБА_1 вказує на його підготовку до вчинення злочину.
Дані обставини свідчать, що в діях ОСОБА_1 були відсутні такі умови як раптовість сильного душевного хвилювання а також раптовість умислу вчинення вбивства.
Для наявності складу злочину, передбаченого ст. 116 КК України (2341-14) , необхідно, щоб протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа виходили саме від потерпілого. У вироку суду не наведено жодної дії з боку ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1, яка носила б характер  протизаконного насильства.
Так, з показань свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вбачається, що вони разом з ОСОБА_1м зайшли у кафе, де випили з дівчатами. До них став чіплятись ОСОБА_12, який вдарив ОСОБА_1, останній став тікати, а ОСОБА_12 за ним погнався, впав та зламав руку. Через певний проміжок часу вони з ОСОБА_1м зустріли ОСОБА_7 і ОСОБА_2, останній відвів ОСОБА_1 у бік і 1 раз вдарив його в обличчя, після чого ОСОБА_1 втік.
За даними висновку судово-медичної експертизи будь яких тілесних ушкоджень у засудженого не виявлено.
Викликає сумнів і висновок додаткової амбулаторної судової психолого- психіатричної експертизи про перебування ОСОБА_1 у стані фізіологічного афекту.
Так, органами досудового слідства та судом призначались та проводились судово психіатрична та комплексна психолого- психіатрича експертизи, згідно з висновками яких ОСОБА_1 в ніч з 9 на 10.07.2002 року міг в повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними, знаходився в стані стресу та фрустрації, які не досягають глибини фізіологічного афекту.
Суд при наявності таких висновків, знову призначив додаткову амбулаторну судову психолого- психіатричну експертизу, вказавши у постанові про її призначення, що злочин міг бути вчинений в стані сильного емоційного збудження, психологічного або фізіологічного афекту, зобов'язав експертів взяти до уваги зміну поведінки ОСОБА_1 в умовах утримання в слідчому ізоляторі та після проголошення вироку Маловисківського райсуду від 19 травня 2003 року, за  яким ОСОБА_1 був визнаний винним та засуджений за ст. 115 ч. 1 КК України (2341-14) на 12 років позбавлення волі.
Однак, зміни в поведінці ОСОБА_1, які ймовірно відбулися під час утримання його в слідчому ізоляторі, не могли вплинути на психологічний стан ОСОБА_1 на час вчинення злочину.
При постановлені вироку суд не звернув уваги та не дав належної оцінки показанням експерта ОСОБА_13, який брав участь у проведені експертиз і у судовому засіданні 27 травня 2004 року категорично заперечував знаходження ОСОБА_1 у стані афекту (а.с. 548-550). Тоді як у при допиті у судовому засіданні 27 липня 2005 року його покази зовсім протилежні. При цьому ОСОБА_14 посилається на обставини, які не були предметом дослідження в ході слідства та не представлялись на експертизу, а саме "що ОСОБА_1 до скоєння злочину весь час потрапляв у стресові ситуації в школі, і коли він навчався, що були між ним та його однолітками. В день скоєння злочину він двічі попадає в стресові ситуації, проміжок між конфліктами 1 година це і є накопичувальним ефектом, і вплинуло на ступінь емоційної напруги, тому в даному випадку присутній фізіологічний афект. (а.с. 566-567)".
Суд у вироку не навів мотивів, з яких в основу вироку поклав показання експерта ОСОБА_13, які він дав у судовому засіданні 27 липня 2005 року та висновки експертизи від 15 березня 2005 року, не взявши до уваги висновки попередніх експертиз. У той час, як зазначена експертиза проводилась тією ж медичною установою та тими ж експертами, що проводили попередні експертизи, які містять протилежні висновки.
За таких обставин вирок Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2005 року підлягає скасуванню.
Оскільки апеляційна інстанція не звернула уваги на порушення норм кримінально-процесуального законодавства, допущені судом першої інстанції, не усунула порушень закону і залишила вирок без зміни, то ухвала апеляційної інстанції також підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 394-396 КПК України (1001-05) , колегія суддів
ухвалила:
касаційні скарги потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_2 та в їх інтересах адвоката ОСОБА_5 задовольнити, касаційне подання частково задовольнити, а касаційні вимоги захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
вирок Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2005 року та ухвалу судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Кіровоградської області від 29 грудня 2005 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.
Судді: Верещак В.М.  Кліменко М.Р.  Федченко О.С.