Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

у складі колегії:

головуючого Колесниченка В. М.,

суддів: Крижановського В. Я., Наставного В. В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2016 року щодо ОСОБА_1,

За вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 квітня 2016 року визнано винуватим у пред'явленому обвинувачені та засуджено:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимого, останнього разу вироком цього ж суду від 26 вересня 2012 року за частинами 2, 3 ст. 185, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 263, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць, звільненого 07 лютого 2015 року умовно-достроково на строк 6 місяців 13 днів,

- за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;

- за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного за цим вироком покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 вересня 2012 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 1 місяць.

Ухвалою суду апеляційної інстанції вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 27 травня 2015 року, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_1 у м Черкаси, повторно, таємно викрав ноутбук Lenovo G 580, вартістю 3483,83 грн, та телефон Nokia, вартістю 2000 грн, що належать потерпілій ОСОБА_2 Проте, на виході з квартири був помічений потерпілою, яка намагалась його зупинити, але ОСОБА_1 повторно, відкрито заволодівши вищевказаним майном потерпілої, з місця вчинення кримінального правопорушення втік.

Він же, 06 серпня 2015 року, перебуваючи разом із своїм знайомим ОСОБА_3, який орендує кімнату в АДРЕСА_3 повторно, таємно викрав належне ОСОБА_4 майно вартістю 2 250 грн.

У касаційній скарзі прокурор зазначає вимогу про скасування оскаржуваних судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчинених ОСОБА_1 злочинів та даним про його особу внаслідок м'якості. На думку прокурора, судом при призначенні покарання ОСОБА_1 неповною мірою враховано тяжкість злочинів, обставини його вчинення, дані про особу засудженого, який за місцем проживання характеризувався негативно, вчинив даний злочин повторно під час невідбутого покарання за попереднім вироком, а також, прокурор зазначає про безпідставне визнання як пом'якшуючої покарання обставини - щире каяття засудженого, внаслідок чого ОСОБА_1 було призначено покарання за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу. Зазначає, що ухвала апеляційного суду належним чином не мотивована.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, перевіривши надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.

Прокурором не оскаржуються доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України.

У касаційній скарзі не наведено також доводів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з положень ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається із судових рішень, при призначенні покарання ОСОБА_1 судом враховано ступінь суспільної небезпечності, тяжкість, характер злочинів, один з яких, відповідно до ст. 12 КК України, є злочином середньої тяжкості, а інший - тяжкий, конкретні обставини їх вчинення, дані про особу засудженого, який вчинив злочин у період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за попереднім вироком, негативно характеризувався громадськістю.

Обставиною, що обтяжує покарання суд визнав рецидив злочинів.

Врахувавши ці обставини у сукупності суд визначив необхідним призначити ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 185 КК України в межах санкції частини статті. В той же час, з урахуванням пом'якшуючих покарання обставин, зокрема, щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину, часткового відшкодування заподіяної шкоди, даних про особу винуватого, який тяжко хворіє, суд прийняв правильне рішення про можливість призначення ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України.

Також судом правильно призначено ОСОБА_1 остаточне покарання на підставі ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК України.

При цьому, суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та даним про особу засудженого, які за змістом були аналогічними доводам його касаційної скарги, дійшов висновку про те, що розмір покарання, призначеного ОСОБА_1 є обґрунтованим та не знайшов підстав для постановлення нового вироку, навівши докладні мотиви прийнятого рішення.

Таким чином, обставини на які посилається прокурор у касаційній скарзі були правильно оцінені та враховані судом при призначенні покарання засудженому.

Отже, з мотивів, наведених у касаційній скарзі прокурора не вбачається підстав для висновку, що призначене покарання є несправедливим внаслідок м'якості.

Ухвала суду апеляційної інстанції в цій частині відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Інших доводів, які б свідчили про невідповідність призначеного ОСОБА_5 покарання вимогам закону касаційна скарга прокурора не містить.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

З огляду на викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України,

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 14 червня 2016 року, щодо ОСОБА_1.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.