Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2016 року м. Київ
Вищий спеціалізований суд України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:
суддів Єсеніної Ж.М., Британчука В.В., Григор'євої І.В.,
розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2016 року в кримінальному провадженні № 12015100000000333 за обвинуваченням
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК,
у с т а н о в и в:
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на надмірну суворість призначеного покарання, порушує питання про зміну судових рішень. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували повною мірою всіх даних про особу засудженого (молодий вік, відсутність судимостей) й обставин, що пом'якшують покарання (щире каяття, визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданих збитків), внаслідок чого дійшли помилкового висновку про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства. Крім того, ОСОБА_4 зазначає, що визначений розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає вимогам виваженості, розумності та справедливості. Тому просить застосувати до нього ст. 75 КК й звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням та зменшити розмір відшкодування моральної шкоди з 300 000 грн до 176 880 грн.
Із матеріалів провадження за скаргою вбачається, що за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 25 грудня 2016 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Ухвалено стягнути з засудженого на користь потерпілого ОСОБА_5 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 12 392,60 грн; моральної шкоди - 500 000 грн. Вирішено питання щодо речових доказів.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2016 року вирок місцевого суду змінено. Пом'якшено призначене основне покарання до 4 років позбавлення волі та зменшено суму стягнуту з ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_5 з 500 000 грн до 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він 10 квітня 2015 року близько 07.17 год., перебуваючи у стомленому стані, керуючи автомобілем "Opel Vectra" (державний номерний знак НОМЕР_1), рухаючись по проїзній частині пр. Маяковського зі сторони вул. Каштанової в напрямку вул. Драйзера в м. Києві, в лівій крайній смузі руху (при наявності трьох смуг попутного та трьох смуг зустрічного напрямку руху), перевищив максимально допустиму швидкість, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, перед зміною напрямку руху вліво не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху, виїхав на зустрічну смугу руху, при цьому перетнувши суцільну лінію дорожньої розмітки, й допустив зіткнення з автомобілем "Volkswagen Caddy" (державний номерний знак НОМЕР_3), під керування ОСОБА_6 Після чого ОСОБА_4 продовжив рух далі та не зупиняючись перед нерегульованим пішохідним переходом, що напроти буд. 10 по пр. Маяковського в м. Києві, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_7, якого відкинуло на автомобіль "Fiat Linea" (державний номерний знак НОМЕР_2) під керуванням водія ОСОБА_8
Своїми діями ОСОБА_4 порушив вимоги пунктів 1.5, 2.3 "б", 2.9 "б", 10.1, 11.4, 12.4, 18.1, 34.1.3 додатку № 2 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , що призвело до дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої потерпілий ОСОБА_7 загинув.
Розглянувши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши надані до скарги судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого злочину, за який його засуджено, та кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Що стосується доводів ОСОБА_4 про необхідність зміни судових рішень на підставі призначення занадто суворого покарання та неправильність вирішення цивільного позову потерпілого про відшкодування моральної шкоди, то вони є необґрунтованими.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема у справі "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду тощо.
Призначаючи ОСОБА_4 покарання суд першої інстанції зазначив, що врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який раніше не судимий, позитивно характеризується. Пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин місцевий суд не встановив.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 за доводами, викладеними в апеляційних скаргах засудженого та його захисника щодо суворості призначеного покарання, аналогічним доводам у касаційній скарзі, ретельно перевірив їх та врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу засудженого (молодий вік, відсутність судимостей, каяття у вчиненому), ставлення винної особи до своїх дій, пом'якшив ОСОБА_4 покарання у межах санкції кримінального закону, за яким його засуджено, проте у розмірі, наближеному до мінімального, мотивовано визнавши його необхідним і достатнім для виправлення засудженого. При цьому не знайшов підстав для застосування положень ст. 75 КК.
З такими висновками апеляційного суду погоджується й суд касаційної інстанції та вважає, що доводи скаржника про наявність достатніх підстав для застосування ст. 75 КК неприйнятними, оскільки наведені у скарзі обставини були враховані при обранні виду та розміру покарання, і з огляду на встановлені у кримінальному провадженні факти їх не можна визнати достатніми підставами для звільнення винного від відбування покарання з випробуванням.
Що ж стосується суми, визначеної судом першої інстанції на відшкодування моральної шкоди потерпілому, то апеляційний суд з урахуванням характеру вчиненого злочину, обсягу та ступеню моральних страждань, майнового стану ОСОБА_4 дійшов правильного висновку про необхідність її зменшення з 500 000 грн до 300 000 грн. Із указаним рішенням погоджується і колегія суддів, та вважає, що змінюючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції на засадах розумності, виваженості й справедливості визначив розмір, який належить відшкодувати.
З огляду на викладене касаційна скарга засудженого не містить переконливих аргументів щодо необхідності перевірки матеріалів кримінального провадження, а зі змісту скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для її задоволення немає. А тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити згідно п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд
п о с т а н о в и в:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2016 року щодо ОСОБА_4 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
Ж.М. Єленіна
В.В. Британчук
І.В. Григор'єва