Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

головуючого Єленіної Ж.М., суддів Британчука В.В., Сахна Р.І., за участю секретаря судового засідання Асанової Є.С., прокурора Чабанюк Т.В.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12015150310000452 за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 27 жовтня 2015 року та вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 30 грудня 2015 року, а також за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 на зазначений вирок апеляційного суду,

За вироком місцевого суду

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,

засуджено до покарання у виді обмеження волі: за ч. 1 ст. 122 КК України - на строк 2 роки; за ч. 1 ст. 296 КК України - на строк 1 рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 цього ж Кодексу за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 остаточно визначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 зазначеного Кодексу.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_6: на користь потерпілого ОСОБА_8 - 7000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь фінансового управління Снігурівської районної державної адміністрації Миколаївської області - 2236,42 грн у рахунок відшкодування витрат, витрачених на лікування потерпілого ОСОБА_8 у Снігурівській центральній районній лікарні; на користь держави - 306,90 грн у рахунок відшкодування процесуальних витрат, пов'язаних із залученням експерта.

Вирішено питання щодо речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 18 червня 2015 року близько 18.00 год. на дорозі біля ставка у 1,5 км у північно-східному напрямку від с. Шмідтового на ґрунті особистих неприязних стосунків умисно завдав ОСОБА_8 удару по голові, від чого потерпілий упав на землю. Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6 ударив потерпілого ще не менше десяти разів ногами по різних частинах тіла та в область таза зліва.

Унаслідок неправомірних дій ОСОБА_6 ОСОБА_8 було заподіяно тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Цього ж дня близько 19.00 год. на польовій дорозі біля ставка у 400 м у східному напрямку від зазначеного села ОСОБА_6, маючи при собі ніж типу мачете, зупинив належний ОСОБА_9 автомобіль марки Mitsubishi Pajero (державний номерний знак НОМЕР_1), яким керував потерпілий ОСОБА_10 та в якому знаходилися пасажири ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, грубо порушуючи громадський порядок, діючи з особливою зухвалістю з мотивів явної неповаги до суспільства та з хуліганських спонукань, протиставляючи себе іншим громадянам, промовив на адресу потерпілого ОСОБА_10, що проїзд по цій дорозі закритий і ударив ножем по передньому лобовому склу автомобіля, пошкодивши його. Продовжуючи свої хуліганські дії, ОСОБА_6 став нецензурно висловлюватися на адресу потерпілого та інших громадян, які перебували в автомобілі, розмахував ножем і ударив ним потерпілого ОСОБА_10, завдавши йому фізичного болю.

Після того, як ОСОБА_13 та ОСОБА_11, злякавшись погроз та дій ОСОБА_6, вискочили з автомобіля і стали тікати, засуджений побіг за ОСОБА_13, висловлювався на його адресу нецензурними словами, погрожував застосуванням насильства і ударив ножем по правій руці та сідницях останньому, заподіявши фізичного болю.

Коли потерпілий ОСОБА_10 завів автомобіль і намагався поїхати з місця вчинення злочину, ОСОБА_6 повернувся до нього та ножем завдав удару в бокове скло передньої пасажирської двері автомобіля, розбивши бокове скло і пошкодив ним металеву частину вікна.

Апеляційний суд, задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому розгляді, скасував вирок місцевого суду в частині призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України й ухвалив свій, яким призначив покарання ОСОБА_6 у виді обмеження волі: за ч. 1 ст. 122 КК України - на строк 2 роки; за ч. 1 ст. 296 КК України - на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 цього ж Кодексу за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим суд остаточно визначив ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. У решті вирок залишив без змін.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить: скасувати рішення місцевого та апеляційного судів і закрити провадження щодо нього за ч. 1 ст. 296 КК України за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення; змінити вирок апеляційного суду в частині засудження за ч. 1 ст. 122 КК України і, застосувавши положення ст. 75 цього Кодексу, звільнити його від відбування покарання з випробуванням. Указує на допущені судами неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також на невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості злочину й особі засудженого внаслідок суворості. Вважає, що неправильна кваліфікація під час досудового слідства дій ОСОБА_6 вплинула на законність та обґрунтованість судових рішень і призвела до неправильного застосування закону й, відповідно, до несправедливого покарання.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, не заперечуючи доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих злочинів, порушує питання про скасування ухвали суду щодо останнього та про призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції через неправильне застосування ст. 75 КК України й невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок суворості.

Також у касаційних скаргах засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 зазначили, що не бажають брати участь у касаційному розгляді.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який, не погоджуючись із доводами в касаційних скаргах, просив залишити судові рішення без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, викладені у скаргах, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, не встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судом.

Засуджений та захисник у своїх касаційних скаргах не оспорюють доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, та правильність кваліфікації його дій за цим законом, у зв'язку з чим вирок та ухвала в цій частині судом не перевіряються.

Разом із тим, у результаті перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у кримінально караному діянні зроблено на підставі об'єктивного з'ясування обставин, підтверджених доказами, які було досліджено під час судового розгляду та оцінено судом у їх взаємозв'язку відповідно до приписів ст. 94 КПК України.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу показань, даних допитаними у судовому засіданні потерпілим ОСОБА_10 про обставини вчинення щодо нього злочину, свідками ОСОБА_13, ОСОБА_11 та ОСОБА_14, сукупність яких повністю узгоджуються з висновками судово-медичної експертизи, на підставі інших наявних у провадженні доказів, а також показань самого ОСОБА_6, котрий не заперечував того, що біля ставка зупинив автомобіль під керуванням ОСОБА_10, який приїхав туди з іншими громадянами, завдав одного удару ножем по лобовому склу, коли потерпілий намагався втекти, цим же ножем вибив і бокове скло автомобіля, проте стверджував, що не застосовував до потерпілого фізичної сили.

За таких обставин з урахуванням установлених судом сукупності фактів, що належить до предмета доказування у провадженні, протиправні дії ОСОБА_6 обґрунтовано отримали юридичну оцінку за ч. 1 ст. 296 КК України.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 зазначеного Кодексу) наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру він, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема, у справі "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду тощо.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд керувався саме вказаними нормами матеріального права при призначенні ОСОБА_6 покарання.

Так, при ухваленні свого вироку в частині призначення покарання суд апеляційної інстанції, виходячи зі вчинення ОСОБА_6 двох умисних злочинів (їх належності до злочинів невеликої та середньої тяжкості), поєднаних із насильством та застосуванням спеціального предмета - ножа, щодо кількох потерпілих в умовах брутальної, агресивної поведінки, що супроводжувалося завданням тілесних ушкоджень та пошкодженням майна і що свідчить про підвищену суспільну небезпеку особи ОСОБА_6 та про відверте ігнорування ним сталих правил громадської поведінки,виходячи також із даних про особу винного (раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, має сім'ю), з відношення до скоєного (протягом півроку не виявляв бажання і не намагався відшкодувати завдану злочином шкоду), з відсутності обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання, визнав неможливим застосування інституту звільнення. При цьому зазначений суд дійшов умотивованого висновку, що призначене місцевим судом покарання в межах санкції закону відповідає його меті, є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів. Вирок цього суду відповідає положенням ст. 420 КПК України.

З висновками суду щодо призначеного засудженому покарання погоджується й суд касаційної інстанції та вважає доводи скаржників про наявність достатніх підстав для застосування ст. 75 КК України неприйнятними. З огляду на встановлені у справі об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочинного діяння засудженого їх не можна визнати достатніми підставами для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у справі колегією суддів не встановлено, тому відсутні передбачені ст. 438 КПК України підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 433, 436 КПК України, суд

Вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 27 жовтня 2015 року та вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 30 грудня 2015 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та його захисника - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.