Вищій спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

у складі колегії:

головуючого Колесниченка В. М.,

суддів: Крижановського В. Я., Наставного В. В.,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 28 липня 2016 року щодо нього,

Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 153 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років позбавлення волі. Ухвалою суду апеляційної інстанції вирок місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про перевірку судових рішень щодо нього судом касаційної інстанції.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 427 КПК України у касаційній скарзі зазначається обґрунтування вимог особи, яка подала касаційну скаргу із вказівкою на те, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

Згідно з положеннями ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Водночас, ч. 1 ст. 438 КПК України передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень у касаційному суді може бути лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, при вирішенні питання про наявність яких суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 КПК України.

Так, у касаційній скарзі ОСОБА_1 хоча і посилається на недоведеність винуватості у вчиненні злочину, за який він був засуджений, проте не наводить належних доводів та чітких аргументів на підтвердження цього. Зокрема, засуджений не погоджується із оцінкою доказів, наявних у матеріалах провадження, надає їм власну оцінку, по суті вказує на неповноту та однобічність судового розгляду, та стверджує про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що з урахуванням вимог статей 433, 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

При цьому, у скарзі відсутні посилання на передбачені ст. 438 КПК України підстави для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції.

На порушення ч. 5 ст. 427 КПК України до скарги не додані судові рішення, постановлені щодо ОСОБА_1, які мають бути завірені належним чином, як це передбачено п.13.7 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17 грудня 2013 року № 173 (v0173750-13) .

Також, відповідно до ч. 3 ст. 427 КПК України у касаційній скарзі слід зазначити чи бажає особа, яка подала касаційну скаргу, брати участь у касаційному розгляді.

З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху із наданням строку на усунення вищевказаних недоліків.

Враховуючи наведене та керуючись ч. 1 ст. 429 КПК України,

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 28 липня 2016 року щодо нього залишити без руху та надати для усунення вказаних недоліків п'ятнадцятиденний строк із дня отримання ухвали.

У разі невиконання вимог касаційна скарга буде повернута особі, що її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.