Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Пивовара В.Ф.,

суддів

Гошовської Т.В., Мороза М.А.

за участю прокурора

Колесниченка О.В.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 07 червня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Волинської області на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 вересня 2006 року.

Цим вироком

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1 народження,

громадянина України,

раніше судимого: 23 червня 2006 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) на 4 роки позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України (2341-14) з іспитовим строком на 3 роки,

засуджено за ч. 3 ст. 152 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі.

За ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 153; ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) ОСОБА_1 виправдано.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 14 березня 2005 року о 4 год. 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою групою осіб, із метою вчинення згвалтування потерпілої ОСОБА_2, вибивши вхідні двері, проник у АДРЕСА_1 за місцем проживання останньої, де із застосуванням фізичного насильства та проти її волі вступив із нею у статеві зносини.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 152 КК України (2341-14) , а також обгрунтованість його виправдання за ч. 3 ст. 186, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 153 КК України (2341-14) ,  просить вирок щодо нього скасувати, а справу направити на додаткове розслідування у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням кримінально-процесуального закону. При цьому посилається на те, що суд при постановлені вироку щодо ОСОБА_1 порушив вимоги ч. 5 ст. 3 КК України (2341-14) , ч. 1 ст. 14 Європейської Конвенції про видачу правопорушників, 1957 року, та ст. 66 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, 1993 року. Зазначає, що під час досудового слідства ОСОБА_1 перебував у розшуку і був затриманий на території Російської Федерації та переданий правоохоронним органам України для притягнення до кримінальної відповідальності за грабіж, а засуджений за вчинення згвалтування групою осіб, тобто за більш тяжкий злочин, на притягнення до відповідальності за який не було надано дозволу з боку сторони, яка його видала.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційне подання,  перевіривши матеріали справи та доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 9 Конституції України (254к/96-ВР) ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" (1906-15) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, і застосовується у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Статтею 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 року, ратифікованої Верховною Радою України згідно із Законом України від 16 січня 1998 року № 43/98-ВР, передбачено, що видана особа не може переслідуватися та засуджуватися ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана.

Як убачається з матеріалів справи, 18 березня 2005 року щодо ОСОБА_1 та інших було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України (2341-14) (а. с. 1).

У ході досудового слідства ОСОБА_1 з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин втік з постійного місця проживання, у зв'язку із чим 24 березня 2005 року його було оголошено у розшук (а. с. 72).

За результатами розшуку ОСОБА_1 було затримано 29 грудня 2005 року у м. Москві Російської Федерації.

На запит МВС України про видачу ОСОБА_1 для притягнення його до кримінальної відповідальності за пред'явленим обвинуваченням Генеральною прокуратурою Російської Федерації було прийнято рішення про видачу  ОСОБА_1 для притягнення його до кримінальної відповідальності за грабіж і залишено без задоволення вимоги про видачу ОСОБА_1 у частині інкримінування йому кваліфікуючої ознаки - повторність, у зв'язку з тим, що цю кваліфікуючу ознаку виключено з діючого російського кримінального закону.

Проте зазначені вимоги залишилися поза увагою органів досудового слідства та суду.

Так, у ході досудового слідства 20 червня 2006 року щодо ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 2  ст. 15, ч. 2 ст. 153 КК України (2341-14) , хоча за ці правопорушення він не видавався. Крім того, 26 червня 2006 року йому було пред'явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 153 КК України (2341-14) .

Незважаючи на це, Ковельський міськрайонний суд Волинської області, не перевіривши умови видачі ОСОБА_1 Російською Федерацією Україні, визнав його винуватим і засудив за згвалтування, вчинене групою осіб, тобто за злочин, за який він не видавався, чим порушив вимоги ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників та вийшов за межі домовленості між Російською Федерацією й Україною.

Разом із цим, зі змісту касаційного подання вбачається, що прокурор не оспорює обгрунтованість рішення суду щодо виправдання ОСОБА_1 за ч. 2  ст. 186; ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 153 КК України (2341-14) й у той же час ставить питання про скасування вироку вцілому.

За таких обставин, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 397 КПК України (1001-05) касаційне подання підлягає задоволенню частково, а вирок щодо ОСОБА_1 у частині засудження за ч. 3 ст. 152 КК України (2341-14) - скасуванню, а справа в цій частині - направленню на додаткове розслідування для усунення порушень положень вищезазначених міжнародно-правових актів.

Керуючись статтями 394-396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а:

касаційне подання заступника прокурора Волинської області задовольнити частково.

Вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 вересня 2006 року щодо ОСОБА_1в частині засудження його за ч. 3 ст. 152 КК України (2341-14) с к а с у в а т и, а справу в цій частині направити на додаткове розслідування.

У решті цей вирок залишити без зміни.