Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Шибко Л.В., суддів Єлфімова О.В., Сахна Р.І., секретаря судового засідання Асанової Є.С., розглянула в судовому засіданні в м. Києві 13 вересня 2016 року касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Рівненської області від 5 квітня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014180010004988.

Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 26 листопада 2015 року

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Здовбиця Здолбунівського р-ну Рівненської обл., проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

Вироком Апеляційного суду Рівненської області від 5 квітня 2016 року вирок місцевого суду скасовано.

Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції, яка діяла на час вчинення злочину), та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_6 від покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Вирішено питання про відшкодування процесуальних витрат.

Кримінальне провадження розглянуто за участю:

прокурора Цигана Ю.В.,

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5, посилаючись на однобічність та неповноту апеляційного розгляду, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування цих вимог зазначає, що визнаючи ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, та ухвалюючи щодо нього свій вирок, апеляційний суд не врахував, що довідка про доходи не надавала засудженому будь-яких прав та не звільняла його від обов'язків, з урахуванням того, що зобов'язання по кредитному договору були забезпечені договором іпотеки квартири. Сам кредитний договір та обставини розгляду документів при його укладенні не були предметом судового розгляду. Крім того, зазначає, що апеляційний суд вийшов за межі пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення, перекваліфікувавши дії останнього з ч. 4 на ч. 3 ст. 358 КК України.

За вироком суду, ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 30.07.2007 року в Рівненському відділенні АКБ "ТАС-Комерцбанк" (правонаступником якого є ВАТ "Сведбанк"), за адресою: вул. 16 Липня, 6-а в м. Рівному, з метою укладення кредитного договору та отримання грошових коштів, подав в банк довідку за № 1-24/07 від 24.07.2007 року про доходи із завідомо неправдивими відомостями про його працевлаштування на посаді майстра з обробки деревини з січня по липень 2007 року та отримання доходу в сумі 22 200 грн., на підставі якої 30.07.2007 року між банком та засудженим укладено кредитний договір № 1701/0707/71-014 на суму 41 600 доларів США.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який не погодився із касаційною скаргою захисника та просив залишити вирок апеляційного суду без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зі змісту вироку місцевого суду убачається, що як на підставу виправдання ОСОБА_6 суд послався на те, що прокурором не доведено факту використання останнім завідомо підробленого документа, а отже й вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України (в редакції згідно Закону України № 3207-VI від 07.04.2011 (3207-17) ).

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій порушував питання про скасування вказаного судового рішення з підстав неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження і неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, та просив ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, призначити йому штраф в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян та звільнити засудженого від вказаного покарання на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.

В ході апеляційного перегляду зазначеного кримінального провадження, у зв'язку із тим, що в апеляційній скарзі прокурора ставилося питання про іншу оцінку доказів, ніж та, яку зробив суд першої інстанції, апеляційним судом було задоволено клопотання про повторне дослідження доказів та в судових засіданнях допитано ОСОБА_6, свідка ОСОБА_7 та досліджено письмові докази, на підставі яких ухвалено свій вирок та визнано ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції, яка діяла на момент вчинення злочину).

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновок апеляційного суду про винуватість засудженого ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за обставин встановлених апеляційним судом і викладених вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст. 374, 420 КПК України, є законним та вмотивованим.

Так, в основу вироку апеляційного суду за фактом використання ОСОБА_6 завідомо підробленого документа - довідки за № 1-24/07 від 24.07.2007 року про доходи, обґрунтовано покладено показання самого обвинуваченого в суді, який не заперечував того, що дійсно подавав зазначену довідку про доходи, видану ПП "Квітень 777", на якому працював майстром по обробці деревини, до відділення АКБ "ТАС-Комерцбанк" з метою укладення кредитного договору.

При цьому, його ж показання про те, що він не знав про підробку вказаної довідки, спростовані іншими доказами, зокрема: показаннями свідка ОСОБА_7, про те, що у 2007 році на підприємстві близько двох тижнів, без укладення трудового договору та оформлення трудових відносин, працював ОСОБА_6; даними, які містяться в довідці № 1-24/07 від 24.07.2007 року, виданій ПП "Квітень777", про те, що ОСОБА_6 працював на вказаному підприємстві майстром по обробці деревини з 01.01.2007 року по 01.07.2007 року та отримав за вказаний період роботи сукупний дохід на загальну суму - 22 200 грн. (3700 грн. щомісячно); даними, які містяться в заяві-анкеті на отримання кредиту, в якій ОСОБА_6 зазначив відомості про своє працевлаштування майстром по обробці деревини на підприємстві "Квітень 777" зі стажем роботи 9 місяців та заробітною платою 3700 грн.; висновком експерта № 1-168 від 27.10.2014 року про те, що вказану заяву-анкету підписав ОСОБА_6; ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 02.12.2014 року (з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 01.02.2016 року) про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України, за фактом складання та видачі службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу - довідки про доходи № 1-24/07 від 24.07.2007 року, у зв'язку із закінченням строків давності; даними, які містяться в листі-відповіді УПФ України в Здолбунівському районі Рівненської області № 2538/02 від 11.09.2014 року про те, що ОСОБА_6 з 01.01.2000 року по 31.07.2014 року не перебував в офіційних трудових відносинах з ПП " Квітень 777".

Вищезазначені докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність вини ОСОБА_6, досліджені та оцінені апеляційним судом із дотриманням положень ст. 94 КПК України, та у відповідності до вимог ст. 374 КПК України, покладені в основу вироку апеляційного суду, мотивувальна частина якого містить формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, та встановлені апеляційним судом обставини кримінального провадження.

Що ж стосується доводів захисника про вихід апеляційним судом за межі пред'явленого ОСОБА_6 в суді першої інстанції обвинувачення та безпідставної перекваліфікації його дій з ч. 4 (в редакції Закону України № 3207-VI від 07.04.2011 (3207-17) ) на ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції, яка діяла на час вчинення злочину), то вони, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.

Зокрема, як правильно встановив апеляційний суд, на час вчинення засудженим злочину 30.07.2007 року кримінальна відповідальність за використання завідомо підробленого документа була передбачена ч. 3 ст. 358 КК України, натомість органом досудового розслідування дії ОСОБА_6, в порушення вимог ст.ст. 4, 5 КК України щодо чинності та зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі, були кваліфіковані за ч. 4 ст. 358 КК України (в редакції згідно Закону України № 3207-VI від 07.04.2011 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення" (3207-17) ).

У зв'язку із цим, апеляційний суд обґрунтовано перекваліфікував дії засудженого на ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції, яка діяла на момен вчинення злочину), тобто за законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення діяння, дотримавшись вимог ч. 3 ст. 337 КПК України, якою передбачено можливість виходу за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Даних про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність не встановлено.

Безпідставними є доводи захисника про те, що довідка про доходи не надавала засудженому будь-яких прав та не звільняла його від обов'язків, оскільки подання зазначеної довідки було передумовою для подальшого укладення кредитного договору між засудженим та банком з метою перевірки і оцінки фінансового стану майбутнього позичальника, зокрема і його спроможності виконувати взяті на себе зобов'язання.

Істотні умови зазначеного договору (забезпечення іпотекою тощо), обставини розгляду відповідних документів на засіданні кредитного комітету щодо укладення договору, всупереч доводам захисника, не являються предметом розгляду даного кримінального провадження, оскільки не стосуються меж висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, предметом доказування в якому є факт лише використання останнім завідомо підробленого документа - довідки про доходи.

Покарання ОСОБА_6 призначено відповідно до вимог закону ст. 50, 65 КК України, при цьому апеляційний суд на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України обґрунтовано звільнив засудженого від покарання у зв'язку із закінченням трирічного строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

На думку колегії суддів, в процесі судового розгляду по кримінальному провадженню істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого ОСОБА_6 або правильність застосування кримінального закону не допущено.

Керуючись ст.ст. 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

Вирок Апеляційного суду Рівненської області від 5 квітня 2016 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.