Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Суржка А.В.,

суддів: Лагнюка М.М., Літвінова Є.В.,

при секретарі судового засідання Бражнику М.В.,

за участю прокурора Пантєлєєвої А.С.,

засудженого ОСОБА_1,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 08 вересня 2016 року матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050420000285 за касаційною скаргою захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Донецької області від 02 березня 2016 року.

Вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 04 червня 2015 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Красний Лиман, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого, засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у справі.

Вироком Апеляційного суду Донецької області від 02 березня 2016 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий, яким призначено ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки. В решті вирок суду залишено без зміни.

За обставин, встановлених судом та детально описаних у вироку суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, поєднане з проникненням до приміщення.

16 березня 2015 року приблизно о 19.00 год. ОСОБА_1 проникнувши в приміщення літньої кухні на подвір'ї домоволодіння АДРЕСА_2, таємно викрав належне ОСОБА_3 майно на загальну суму 647, 00 грн.

Продовжуючи, 23 березня 2015 року приблизно о 23.00 год., ОСОБА_1 проникнувши в приміщення гаражу на території домоволодіння на АДРЕСА_3, повторно таємно викрав належне ОСОБА_4 майно на загальну суму 678, 00 грн.

Крім того, в середині березня 2015 року, точну дату в ході досудового розслідування встановити не вдалося, близько 18.00 год., ОСОБА_1 проникнувши до будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, повторно таємно викрав належне ОСОБА_5 майно, на загальну суму 2007, 00 грн.

Продовжуючи, ОСОБА_1 27 березня 2015 року близько 21.00 год., проникнувши в приміщення їдальні Дошкільного навчального закладу № 1, що знаходиться на вул. Свердлова, 5 в м. Красний Лиман Донецької області, повторно таємно викрав належне відділу освіти Краснолиманської міської ради майно, на загальну суму 532, 16 грн.

Крім того, 27 березня 2015 року о 02.00 год. ОСОБА_1 проникнувши до приміщення гаражу на території домоволодіння на АДРЕСА_5, повторно таємно викрав належне ОСОБА_6 майно на загальну суму 4277, 00 грн.

У касаційній скарзі захисник, не погоджуючись з призначеним ОСОБА_1 покаранням, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції. Вважає, що з огляду на наявні у справі дані про особу засудженого, призначене судом апеляційної інстанції покарання є таким, що не відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого внаслідок суворості.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого на підтримання касаційних вимог захисника, думку прокурора про відсутність підстав для задоволення касаційних вимог, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діянь за ч. 3 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд першої інстанції, постановляючи вирок щодо ОСОБА_1 та приймаючи рішення про звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням, ці вимоги закону врахував не в повній мірі, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Переглядаючи справу за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд погодився з тим, що призначаючи ОСОБА_1 покарання місцевий суд урахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винного, зокрема: те, що він вперше притягувався до кримінальної відповідальності, на обліках у лікарів нарколога чи психіатра не перебував, за місцем роботи та проживання характеризувався позитивно, мав постійне місце проживання, не одружений, працював за трудовим договором та добровільно відшкодував заподіяну потерпілим шкоду, визнав обставинами, які пом'якшують покарання - щире каяття та добровільне відшкодування заподіяних збитків, і обґрунтовано призначив покарання у виді позбавлення волі у розмірі, наближеному до мінімального, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 185 КК України.

Водночас, апеляційний суд констатував, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про необхідність звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання на підставі положень ст. 75 КК України не дав належної оцінки тяжкості кримінальних правопорушень з огляду на кількість епізодів протиправних діянь та періодичності їх вчинення, а також способу вчинення крадіжок (шляхом підбору ключа до дверей), що свідчить про схильність винного до протиправної поведінки та підготовку до вчинення злочинів.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання не сприятиме його виправленню та попередженню вчиненню нових злочинів.

З висновками суду апеляційної інстанції щодо призначеного ОСОБА_1 покарання погоджується і суд касаційної інстанції, в зв'язку з чим, твердження в касаційній скарзі про наявність достатніх підстав для звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням, які до того ж були враховані судом при обранні виду та розміру передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України заходу примусу і постановленні свого вироку в цій частині, колегія суддів вважає непереконливими.

Покарання, призначене ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції з урахуванням вимог ч. 2 ст. 439 КПК України, відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК України та є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у справі колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційних вимог немає.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Донецької області від 02 березня 2016 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.