Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Суржка А.В.,

суддів: Літвінова Є.В., Орлянської В.І.,

при секретарі судового засідання Бражнику М.В.,

за участю прокурора Пантєлєєвої А.С.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 08 вересня 2016 року матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015040440001462 за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції на вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2016 року.

Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2015 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, проживаючого у АДРЕСА_1, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 2 роки, з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь НДЕКЦ при ГУМВС України в Дніпропетровській області витрати за проведення судової автотехнічної експертизи № 70/27-536 від 23 серпня 2015 року у розмірі 491, 04 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 24502 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 10000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь законного представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 5000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 974, 40 грн. за розгляд позовних заяв немайнового характеру.

Вироком вирішено питання речових доказів.

За обставин, встановлених судом та детально описаних у вироку суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим ОСОБА_3, ОСОБА_11 та ОСОБА_5 середньої тяжкості тілесні ушкодження та потерпілому ОСОБА_2 - тяжкі тілесні ушкодження.

ОСОБА_1, 11 червня 2015 року близько 23.00 год., не маючи посвідчення водія та навиків у керуванні транспортним засобом, керуючи автомобілем марки "ВАЗ-21043", державний номер НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі "Дніпропетровськ - Новомиколаївка" Дніпропетровського району Дніпропетровської області в напрямку с. Пашена Балка, порушив пункти 1.3, 1.5, 2.1а, 12.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , в результаті чого виїхав на узбіччя та допустив зіткнення з деревом, внаслідок якого пасажирам автомобіля ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили тривалий розлад здоров'я, строком понад 3 тижні та пасажиру ОСОБА_2 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.

Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2016 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано. Призначено ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. В решті вирок суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про зміну вироку апеляційного суду в частині призначеного покарання та просить звільнити його від відбування покарання з випробуванням. Вважає, що суд апеляційної інстанції приймаючи рішення про скасування вироку суду першої інстанції в частині застосування положень ст. 75 КК України не врахував належним чином того, що він визнав свою вину, щиро розкаявся у скоєному, сприяв розкриттю злочину, в минулому до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризувався, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебував, приймав заходи щодо відшкодування завданої потерпілим шкоди, сам постраждав від дорожньо-транспортної пригоди. Зазначає, що враховуючи всі дані про його особу, обставини, які пом'якшують покарання, у суду є достатньо підстав для застосування ст. 75 КК України.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок апеляційного суду в частині вирішення цивільних позовів і призначити новий розгляд в порядку цивільного судочинства, а також ставить питання про виключення рішення про стягнення зі ОСОБА_1 на користь держави судового збору. Вважає рішення суду про стягнення на користь потерпілих менших ніж було заявлено сум відшкодування заподіяної шкоди не вмотивованим належним чином. Крім того, наголошує про безпідставність рішення суду щодо стягнення судового збору з ОСОБА_1, оскільки цивільні позови у кримінальних провадженнях судовим збором не обкладаються.

У запереченнях на касаційну скаргу засудженого, потерпілий ОСОБА_2 просив залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримання касаційних вимог прокуратури та відсутність підстав для задоволення касаційних вимог засудженого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційних скаргах не оспорюються.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд першої інстанції, постановляючи вирок щодо ОСОБА_1 та приймаючи рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням, ці вимоги закону врахував не в повній мірі, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Зокрема, апеляційний суд дійшов висновку про те, що при призначенні покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції не врахував належним чином тяжкості вчиненого злочину, який класифікується як тяжкий, не взяв до уваги конкретні обставини скоєного кримінального правопорушення, внаслідок якого одній особі було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, а іншим потерпілим - середньої тяжкості тілесні ушкодження. Також суд залишив поза увагою те, що ОСОБА_1 не відшкодував потерпілим заподіяну матеріальну та моральну шкоду.

Апеляційний суд відзначив, що всі наведені у вироку обставини та дані про особу засудженого були достатніми підставами для призначення ОСОБА_1 мінімального розміру передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України покарання, однак не є достатніми, у даному конкретному випадку, для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

При цьому, апеляційний суд в зв'язку з тим, що суд першої інстанції не вирішив питання про призначення додаткового покарання, прийняв рішення про відсутність підстав для призначення вказаного виду додаткового покарання.

З висновками суду апеляційної інстанції щодо призначеного ОСОБА_1 покарання погоджується і суд касаційної інстанції, в зв'язку з чим, твердження в касаційній скарзі засудженого про наявність достатніх підстав для звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням, колегія суддів вважає безпідставними та приходить до висновку, що призначене судом апеляційної інстанції покарання останньому є справедливим, необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Колегія суддів вважає непереконливими твердження касаційної скарги прокурора про необґрунтованість рішення суду в частині вирішення цивільних позовів потерпілих, зокрема, про зменшення заявлених ними сум заподіяної шкоди.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції прийшовши до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, прийняв рішення про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 При цьому суд керувався принципами розумності та справедливості, приймаючи до уваги те, що усі потерпілі були обізнані про відсутність у засудженого права керування транспортними засобами, тобто допускали можливість ризиків щодо свого життя та використовували у нічний час без дозволу батьків транспортний засіб для відпочинку. Тому критично розцінивши суми заявленої потерпілими моральної шкоди, суд прийняв рішення про стягнення таких її розмірів, які реально відображають характер, глибину та тривалість душевних, емоційних та моральних страждань, які перенесли ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Що стосується стягнутої в рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди, то суд стягнув такий її розмір, який підтверджений наявними в матеріалах справи чеками та квитанціями.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за апеляційними скаргами прокурора та потерпілого ОСОБА_7 дійшов висновку про обґрунтованість вироку суду першої інстанції в частині вирішення цивільних позовів та обґрунтовано залишив його без зміни в цій частині, з чим погоджується і колегія суддів.

Водночас, що стосується прийнятого судом рішення про необхідність стягнення зі ОСОБА_8 судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру, то воно є безпідставним, оскільки відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині колегія суддів вважає обґрунтованими та приходить до висновку про необхідність зміни оскаржуваного судового рішення в частині залишення без зміни вироку суду першої інстанції про стягнення зі ОСОБА_1 на користь держави судового збору в розмірі 974, 40 грн.

При цьому, з огляду на викладені в касаційних скаргах засудженого та прокурора касаційні вимоги, вони підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436 - 438 КПК України, колегія суддів

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2016 року щодо ОСОБА_1 змінити. Виключити рішення про стягнення зі ОСОБА_1 на користь держави судового збору в розмірі 974, 40 грн. В решті судове рішення залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.