Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого, судді

Редьки А.I.

суддів

Заголдного В.В. і Жука В.Г.

розглянула в судовому засіданні 31 травня 2007 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 31 жовтня 2006 року, яким засуджено

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1 народження,

неодноразово судимого, останнього разу -

16 червня 2005 року за ч. 2 ст. 309 КК України (2341-14)

із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14)

на 850 грн. штрафу, остаточно штраф

сплачено 4 вересня 2006 року,

та

ОСОБА_2,

IНФОРМАЦIЯ_2 народження,

неодноразово судимого, останнього разу -

19 липня 2000 року за ч. 2 ст. 140, ст. 43 КК України (2341-14)

1960 р. на три роки шість місяців позбавлення волі,

за ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) на чотири роки позбавлення волі, кожного, а на підставі ст. 75 КК України (2341-14) кожного з них звільнено від відбування покарання з випробуванням на два роки і на кожного з них покладено обов'язки, передбачені п. п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України (2341-14) .

Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь  ОСОБА_3 1.000 грн. на відшкодування моральної шкоди,

установила:

Суд визнав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 винуватими у тому, що вони 2 травня 2006 року у стані сп'яніння за попередньою змовою з особою, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження, біля будинку, що по АДРЕСА_1, застосовуючи до ОСОБА_3 насильство, яке не є небезпечним для її життя і здоров'я, заволоділи шкіряною курткою, мобільним телефоном "Нокіа 3220" зі стартовим пакетом, ключами та грошима потерпілого на суму 1.070 грн.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати вирок щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а справу - направити на новий судовий розгляд. Не оспорюючи правильності встановлення судом фактичних обставин справи та юридичної оцінки злочинних дій винуватих, вказує, що призначене кожному з них покарання із застосуванням ст. 75 КК України (2341-14) є м'яким.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення.

Винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відкритому викраденні чужого майна, вчиненому за викладених у вироку обставин, матеріалами справи доведена і в касаційному поданні під сумнів не ставиться.

Кваліфікація злочинних дій засуджених за ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) є правильною і в колегії суддів сумніву не викликає.

Рішенням суду щодо призначення покарання винуватим відповідає вимогам закону і належно вмотивовано.

Звільняючи ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України (2341-14) суд, як видно з вироку, врахував усі дані про особи засуджених, зокрема те, що вони позитивно характеризуються, мають постійне місце проживання, обидва працюють, визнали свою вину, щиро розкаялися, сприяли розкриттю злочину, ОСОБА_1 добровільно відшкодував заподіяну шкоду.

За таких обставин та беручи до уваги думку потерпілого, який у судовому засіданні просив не позбавляти волі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд мав підстави для висновку про можливість виправлення засуджених без відбування покарання.

Тому вважати, що призначене винуватим покарання є надмірно м'яким, як про це зазначається в касаційному поданні, підстав немає.

Будь-яких даних про упередженість суду або його необ'єктивність чи невиконання ним норм КПК України (1001-05) , які були б підставою для зміни або скасування вироку, не виявлено.

Отже, підстав для призначення справи до касаційного розгляду з обов'язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України (1001-05) , немає.

Керуючись ст. 394 КПК України (1001-05) , колегія суддів

ухвалила:

відмовити прокурору у задоволенні касаційного подання.