Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

головуючого-судді

Міщенка С.М.

суддів

Кліменко М.Р., Синявського О.Г.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 29 травня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом, на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 24 жовтня 2006 року.

Вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 9 серпня 2006 року

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1 народження,

громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 164 КК України (2341-14) на 1 рік обмеження волі.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 24 жовтня 2006 року вирок щодо ОСОБА_1 змінено, на підставі ст.ст. 75 і 76 КК України (2341-14) його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладенням на нього обов'язку не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи.

ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за злісне ухилення від сплати установлених рішенням суду аліментів на утримання сина ОСОБА_2, 1995 року народження, внаслідок чого заборгованість по їх сплаті на 19 червня 2006 року склала 17 місяців 19 днів або 7495 грн. 92 коп.

У касаційному поданні прокурора порушено питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та направлення справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості з посиланням на те, що апеляційний суд необгрунтовано звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України (2341-14) .

Як видно із матеріалів справи, судом першої інстанції вірно встановлені фактичні обставини вчиненого ОСОБА_1 злочину, а його діям дано вірну юридичну оцінку за ч. 1 ст. 164 КК України (2341-14) , що не оспорюється у касаційному поданні.

Відповідно до вимог ст. 75 КК України (2341-14) , якщо суд при призначенні покарання у виді обмеження волі, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, взявши до уваги щире каяття засудженого, те, що він проживає разом із хворобою матір'ю, яка потребує стороннього догляду, та те, що на час розгляду справи він влаштувався на роботу.

Тому, доводи прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, колегія суддів вважає безпідставними.

Оскільки порушень вимог кримінального закону, які б тягнули безумовне скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 у справі не допущено, то касаційне подання прокурора задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного, керуючись ст. 394 КПК України (1001-05) , колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

у задоволенні касаційного подання прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом щодо засудженого ОСОБА_1  відмовити.