Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

головуючого

Паневіна В.О.,

суддів

Глоса Л.Ф. і  Коротких О.А.

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 29 травня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Iвано-Франківської області на вирок Богородчанського районного суду Iвано-Франківської області від 4 жовтня 2006 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

встановила:

цим вироком

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1 року народження,

уродженця та жителя с. Нивочин Богородчанського району Iвано-Франківської області,  раніше не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 296 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) до 100 годин громадських робіт.

ОСОБА_2,

IНФОРМАЦIЯ_2 року народження,

уродженця с. Новоселиця Тячівського району Закарпатської області, жителя с. Нивочин Богородчанського району Iвано-Франківської області,  раніше не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 296 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) до штрафу у розмірі 650 грн.

У апеляційному порядку вирок щодо засуджених не переглядався.

Як установив суд, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили з особливою зухвалістю  хуліганські дії, що були пов'язані з опором громадянці, яка припиняла ці дії, за таких обставин. У нічний час 22 травня 2006 року, будучи у стані алкогольного сп'яніння в селі Нивочин Богородчанського району Iвано-Франківської області,  засуджені, діючи узгоджено групою осіб, грубо порушуючи громадський порядок, виражаючи явну неповагу до суспільства та особливу зухвалість, стали ображати ОСОБА_3 та нанесли йому удари руками й ногами в різні частини тіла. Внаслідок цього останньому було заподіяно легкі тілесні ушкодження. У процесі вчинення хуліганства засуджені вчинили опір ОСОБА_4, яка припиняла їх неправомірні дії, відштовхнувши її.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засуджених внаслідок м'якості просить вирок суду щодо засуджених скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України,  перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчинені злочину, за який їх засуджено, грунтуються на сукупності зібраних у справі доказів, вони є правильними, і у касаційному поданні не заперечуються.

Винуватість засуджених підтверджується показаннями потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, даними, що містяться у протоколах очних ставок, висновку судово-медичної експертизи.

Посилання прокурора на те, що суд не зазначив кваліфікуючу ознаку-вчинення хуліганських дій групою осіб, не відповідає дійсності. Як убачається із матеріалів справи, у мотивувальній частині вироку суд зазначив, що ОСОБА_1 у групі із ОСОБА_2 вчинили хуліганські дії, що супроводжувалося особливою зухвалістю, та пов'язані з опором громадянці, яка припиняла їх хуліганські дії і правильно кваліфікував  за ч. 3 ст. 296 КК України (2341-14) .

Твердження прокурора про те, що призначене покарання із застосуванням ст. ст. 69 КК України (2341-14) не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засуджених через м'якість, є безпідставними.

Як видно з матеріалів справи, засуджені щиро покаялися, позитивно характеризується за місцем проживання, вперше притягуються до кримінальної відповідальності, а потерпілі претензій матеріального та морального характеру з боку потерпілих. Ці пом'якшуючі покарання обставини суд обгрунтовано визнав такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ними злочину, і дійшов вірного висновку про можливість призначення засудженим більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. Таким чином, рішення суду про призначення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) належним чином умотивовано, грунтується на законі й узгоджується з  позицією прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що призначене засудженим покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України (2341-14) , є справедливим та достатнім, а тому відсутні підстави для скасування вироку внаслідок м'якості призначеного їм покарання.

На підставі викладеного та керуючись ст. 394 КПК України (1001-05) , колегія суддів

ухвалила:

відмовити у задоволенні касаційного подання першого заступника прокурора Iвано-Франківської області.