Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Федченка О.С.,

суддів

Таран Т.С., Школярова В.Ф.,

за участю прокурора

Кравченко Є.С.

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 29 травня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції на судове рішення щодо ОСОБА_1

За вироком Балтського районного суду Одеської області від 27 січня 2006 року ОСОБА_1, 1977 року народження, громадянин України, не судимий,

засуджений: за ст. 296 ч.2 КК України (2341-14) на 2 роки 6 місяців позбавлення волі; за ст. 186 ч.3 КК України (2341-14) на 4 роки 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України (2341-14) , за сукупністю злочинів, ОСОБА_1 суд визначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на 4 роки 6 місяців.

За цим же вироком засуджені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо яких вирок у касаційному порядку не оскаржується.

Суд постановив стягнути із засуджених в солідарному порядку на користь ОСОБА_4 - 1 765 грн. матеріальної шкоди і 3 000 грн. моральної.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14 вересня 2006 року вирок відносно ОСОБА_1 змінено: на підставі ст. 75 КК України (2341-14) постановлено звільнити його від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі на 4 роки 6 місяців з випробуванням та встановленням іспитового строку на 2 роки.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що 28 липня 2004 року, приблизно з 03 год. до 03 год. 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на пероні ст. Балта в с. Беліно Балтського району Одеської області, він вчинив хуліганські дії спільно із засудженими по даному епізоду іншим вироком ОСОБА_5 і ОСОБА_6 Зокрема, засуджений ОСОБА_1, підійшовши до потерпілого ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які лежали на лавці, безпричинно скинув їх на землю, висловлюючись при цьому нецензурною лайкою, а потім із хуліганських спонукань почав застосовувати до них фізичне насильство. Коли ОСОБА_8, звільнившись від захвату ОСОБА_1, побіг по перону в сторону будівлі чергового по станції, засуджений ОСОБА_1 безпричинно побив ОСОБА_7 У цьому також прийняли участь ОСОБА_5 з ОСОБА_6, які підтримали хуліганські дії ОСОБА_1 Після того, як ОСОБА_7 утік від них і зайшов до зали очікування залізничного вокзалу, засуджені його наздогнали і продовжили бити. В результаті цього побиття потерпілий ОСОБА_7 отримав легкі тілесні ушкодження.

Крім того, в ході вчинення хуліганства, ОСОБА_1, із застосуванням насильства, яке не було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого ОСОБА_7, відкрито викрав майно потерпілого на загальну суму 2 925 грн.

25 вересня 2005 року, приблизно о 04 год., ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою з іншими засудженими ОСОБА_3 та ОСОБА_2, через вікно проникли до будинку потерпілого ОСОБА_4, що проживав по АДРЕСА_1. Застосовуючи до потерпілого насильство, яке не було небезпечним для його життя чи здоров'я, засуджені відкрито заволоділи майном ОСОБА_4 на загальну суму 2 496 грн. 65 коп., заподіявши потерпілому легкі тілесні ушкодження.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність призначеного покарання із застосуванням ст. 75 КК України (2341-14) тяжкості злочину та особі засудженого через м'якість.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційному поданні прокурора, колегія суддів вважає, що це подання слід задовольнити виходячи із наступного.

Висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів за перелічених у вироку обставин відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам і не оспорюються у касаційному поданні. Кваліфікація дій засудженого за ст.ст. 296 ч.2, 186 ч.3 КК України (2341-14) прокурором також не оспорюється.

Що стосується викладених у поданні прокурора доводів стосовно невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання особі засудженого та тяжкості вчинених ним злочинів, то колегія суддів вважає їх обгрунтованими.

Зокрема, як видно із мотивувальної частини ухвали апеляційного суду, обгрунтованими є посилання прокурора на те, що приймаючи рішення про звільнення засудженого від призначеного покарання з випробуванням, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 перебуваючи на підписці про невиїзд по обвинуваченню у вчиненні передбачених ст.ст. 296 ч.2, 186 ч.2 КК України (2341-14) злочинів, знову вчинив злочин, передбачений ст. 186 ч.2 КК України (2341-14) . Крім того, епізоди від 28 липня 2004 року були вчинені ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння, що судом першої інстанції було визнано як обставину, що обтяжує покарання, а епізод від 25 вересня 2005 року, за ініціативою ОСОБА_1, спільно з іншими засудженими було вчинено щодо особи похилого віку.

Сумнівними і такими, що не відповідають встановленим по справі обставинам, є посилання апеляційного суду, при мотивуванні необхідності призначення ОСОБА_1 покарання не пов'язаного з позбавленням волі, на його роль та ступінь участі при скоєнні зазначених у вироку неправомірних дій.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню за м'якістю призначеного засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК України (2341-14) , а справа - направленню на новий апеляційний розгляду.

Під час цього розгляду, апеляційному суду слід розглянути подані на вирок апеляції, прийняти законне та обгрунтоване рішення з викладенням в ухвалі відповідних мотивів його прийняття.

Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а:

касаційне подання прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 вересня 2006 року щодо ОСОБА_1скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд у той же апеляційний суд.