5-2264км07 Про порушення Правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні 24 травня 2007 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника - адвоката ОСОБА_1. на вирок Новоазовського районного суду Донецької області від 29 листопада 2005 року, яким засуджено

IНФОРМАЦIЯ_1 народження,

немаючого судимості на підставі ст. 89 КК України (2341-14) ,

за ч. 2 ст. 215 КК України (2341-14) 1960 року на п'ять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_4 по 60.000 грн. на відшкодування моральної шкоди і на користь ОСОБА_3 1.000 грн. на відшкодування витрат на послуги адвоката,

установила:

Суд визнав ОСОБА_2 винуватим у тому, що він 30 червня 2001 року у стані сп'яніння, керуючи автомобілем "ВАЗ-2106", д/н НОМЕР_1, та рухаючись по провулку Азовському в с. Безіменне Новоазовського району Донецької області, порушив вимоги п. п. 10.1 і 12.1 Правил дорожнього руху - виїхав за межі проїжджої частини дороги і, не справившись з керуванням, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_5, який стояв на правому бордюрі, що спричинило смерть потерпілого.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 7 червня 2006 року вирок залишено без зміни та ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання на підставі п. 6 ст. 1 Закону України "Про амністію" (2591-15) від 31 травня 2005 року.

У касаційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_1 просить скасувати вирок і ухвалу, а справу - направити на додаткове розслідування. Стверджує, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад злочину. Вважає, що всі докази у справі - сфальсифіковані, причиною ДТП та її наслідків стали неправомірні дії самого потерпілого. Твердить, що судом були допущені однобічність, неповнота, а також істотні порушення норм КПК України (1001-05) , у тому числі ті, що регулюють право на захист. Не погоджується з вирішенням цивільного позову.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що підстав для її задоволення немає.

Винуватість ОСОБА_2 в порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, матеріалами справи доведена і в колегії суддів сумнів не викликає.

Обгрунтовуючи свій висновок, суд послався у вироку на показання свідків - пасажирів автомобіля "ВАЗ-2106" ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про те, що упродовж дня вони разом ОСОБА_2 розпивали спиртні напої, а коли вечором їхали з останнім по с. Безіменне, почули удар, звук розбитого скла та побачили на узбіччі дороги тіло людини, проте не зупинилися, а поїхали з місця пригоди.

Сам ОСОБА_2 у судовому засіданні підтвердив, що він 30 червня 2001 року у нетверезому стані, перебуваючи за кермом автомобіля, у с. Безіменне смертельно травмував пішохода ОСОБА_5та залишив місце ДТП.

За словами свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9, під час огляду місця події було виявлено сліди з'їзду автомобіля на бордюрний камінь, труп потерпілого та розбите лобове скло автомобіля знаходилися на узбіччі дороги, а при огляді транспортного засобу на правому передньому колесі було виявлено біле нашарування з зазначеного бордюрного каменя.

Показання цих свідків знайшли підтвердження сукупністю всіх інших доказів у справі, у тому числі показаннями свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, тими даними, що містяться у протоколах огляду місця події, виявлення на узбіччі дороги трупа та речових доказів, огляду транспортного засобу, висновках судової авто-технічної експертизи про те, що дії водія ОСОБА_2 суперечили вимогам п. п. 10.1 і 12.1 Правил дорожнього руху і знаходилися у прямому причинному зв'язку з ДТП і її наслідками, а також висновками судово-медичної експертизи про кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, виявлених на тілі ОСОБА_13та причини настання його смерті.

Сукупність всіх доказів у справі дала судовим інстанціям підстави для висновку, що ОСОБА_2 учинив діяння, яке за своїми ознаками утворює склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (2341-14) .

Покарання винуватому призначено у відповідності з вимогами закону.

Обгрунтованим є й рішення суду про застосування до ОСОБА_2 акту амністії.

Цивільний позов у справі вирішено згідно з вимогами чинного законодавства.

Будь-яких даних про упередженість органів досудового слідства чи суду, порушення ними норм КПК України (1001-05) , які були б підставою для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

Колегія суддів не знаходить підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з обов'язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України (1001-05) .