Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого - судді

Пивовара В.Ф.,

суддів

Гошовської Т.В., Мороза М.А.,

за участю прокурора

Опанасюка О.В.

розглянула у судовому засіданні 24 травня 2007 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними поданнями заступника прокурора Луганської області на вирок Свердловського міського суду Луганської області від 3 листопада 2005 року, яким

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1року народження, не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 289 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини майна, а на підставі ст. 75 КК України (2341-14) його звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 3, 4 ст. 76 КК України (2341-14) .

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

За вироком судуОСОБА_1 засуджено за те, що він 4 травня 2005 року на території для паркування автомобілів біля центрального ринку на вул. Дзержинського у м. Свердловську Луганської області незаконно заволодів автомобілем марки "Мерседес 230 Е" вартістю 42 225 грн. 78 коп., заподіявши потерпілому ОСОБА_2. велику матеріальну шкоду.

У касаційному поданні прокурор просить змінити вирок у зв'язку з неправильним застосуванням судом кримінального закону, виключивши з нього вказівку про застосування конфіскації майна як додаткового виду покарання. Посилається на те, що такий вид додаткового покарання не застосовується до осіб, звільнених від основного покарання з іспитовим строком.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про часткове задоволення касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України (2341-14) закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності.

Так,ОСОБА_1 було засуджено за незаконне заволодіння транспортним засобом з будь-якою метою, що завдало значної матеріальної шкоди на суму, яка в сто разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, без ознаки повторності.

Проте, відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 (v0014700-05) "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", яка прийнята 23 грудня 2005 року, зазначено, що матеріальну шкоду за даною статтею слід визнавати значною в разі заподіяння реальних збитків на суму від 100 до 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а великою - на суму понад 250 таких мінімумів.

При вирішенні питання про те, чи були збитки реальними, необхідно виходити з положень п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України (435-15) , де зазначено, що такими збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Якщо транспортний засіб не зазнав ніяких пошкоджень внаслідок незаконного ним заволодіння і його технічний стан не погіршився, або сума відповідних витрат менша від зазначеної у п. 3 примітки до ст. 289 КК, така кваліфікуюча ознака, як заподіяння значної або великої шкоди, відсутня.

З матеріалів справи вбачається, що автомобіль "Мерседес 230 Е", яким незаконно заволодів ОСОБА_1., був повернутий власнику. Це підтверджується актом виявлення та вилучення автомобіля та протоколом огляду й перевірки його технічного стану (а.с.7-9).

За таких обставин кваліфікуюча ознака "завдання значної матеріальної шкоди" відсутня, а тому в діяхОСОБА_1 убачається склад злочину, кримінальна відповідальність за вчинення якого передбачена ч. 1 ст. 289 КК України (2341-14) - незаконне заволодіння транспортним засобом. Оскільки санкція цієї статті передбачає більш м'яке покарання без конфіскації майна, то призначене ОСОБА_1. покарання слід пом'якшити.

Таким чином вирок підлягає зміні у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 395-396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а:

касаційне подання прокурора задовольнити частково.

Вирок Свердловського міського суду Луганської області від 3 листопада 2005 року щодо ОСОБА_1 змінити.

Перекваліфікувати діїОСОБА_1 А. з ч. 3 ст. 289 КК України (2341-14) на ч. 1 ст. 289 КК України (2341-14) і призначити йому за цим законом покарання - 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України (2341-14) звільнитиОСОБА_1 А. від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, а на підставі ст. 76 КК України (2341-14) покласти на нього такі обов'язки:

- повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- періодично з'являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.