Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Бех М.О., суддів - Кульбаби В.М., Пойди М.Ф., розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 березня 2016 року та на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2016 року щодо нього,

Вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 березня 2016 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця міста Харкова, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого:

- 29 липня 1996 року за ч. 1 ст. 141 КК України 1960 року - до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, на підставі ст. 45 КК України 1960 року, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік;

- 04 серпня 1998 року за ч. 2 ст. 215-3, ч. 2 ст. 140, ч. 1 ст. 194, ст. 42 КК України 1960 року - до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік і 8 місяців, 23 грудня 1999 року звільненого по відбуттю строку покарання;

- 03 листопада 2000 року за ч. 2 ст. 140 КК України 1960 року - до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ст. 45 КК України 1960 року звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки зі сплатою штрафу у розмірі 680 гривень;

- 28 вересня 2001 року за ч. 2 ст. 206, ст. 43 КК України 1960 року - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 6 місяців, 21 травня 2004 року звільненого по відбуттю строку покарання;

- 10 жовтня 2006 року за ч. 1 ст. 187 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки і 9 місяців; 29 січня 2011 року звільненого по відбуттю строку покарання,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України і, за цією нормою закону про кримінальну відповідальність, призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, в строк відбуття призначеного покарання ОСОБА_1 зараховано строк попереднього ув'язнення з 06 січня 2016 року до набрання вироком законної сили у співвідношенні один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання про процесуальні витрати.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 15 жовтня 2015 року, близько 03 години, діючи повторно, проник в приміщення магазину "Техно", по проспекту Аношкіна, 26-А, в місті Дніпродзержинську, звідки умисно, таємно викрав майно, на загальну суму 112 840 гривень. Прагнучи розпорядитись ним на власний розсуд, намагався залишити місце вчинення кримінального правопорушення, однак злочин до кінця не довів з причин, які не залежали від його волі, оскільки був затриманий на місці злочину працівниками поліції.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2016 року вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 березня 2016 року залишено без зміни.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, в строк відбуття призначеного покарання ОСОБА_1 зараховано строк попереднього ув'язнення з 06 січня 2016 року до 24 травня 2016 року у співвідношенні один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

В касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питання про зміну вищезазначених судових рішень та призначення йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України. На думку засудженого, судами в повній мірі не враховано, що він визнав вину, щиро розкаявся, сприяв розкриттю злочину, вчинив злочин внаслідок збігу тяжких сімейних обставин.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши додані до скарги судові рішення та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюється.

У відповідності до положень ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Вчинене засудженим кримінальне правопорушення, у відповідності до положень ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів.

Як вбачається з вироку, при призначені ОСОБА_1 покарання, враховано ті обставини, на які засуджений посилається у своїй касаційній скарзі, як на обставини для пом'якшення покарання. Зокрема судом враховано, що обвинувачений визнав свою вину, щиро розкаюється у вчиненому, сприяв розкриттю злочину, має хронічні захворювання. Крім того, при призначенні ОСОБА_1 покарання, суд врахував характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, відомості про особу засудженого і, з врахуванням всіх обставин, дійшов правильного висновку про можливість виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів лише в місцях позбавлення волі, призначивши йому мінімальне покарання в межах в санкції, передбаченої ч. 3 ст. 185 КК України.

Доводи засудженого про неврахування судом пом'якшуючих обставин, та незастосування ст. 69 КК України є безпідставними.

Так, відповідно до ст. 66 КК України, врахування тієї чи іншої обставини, яка пом'якшує покарання, при призначенні покарання винній особі, є правом, а не обов'язком суду.

Крім цього, призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, можливе за умови, що пом'якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, при цьому враховується також дані про особу винного.

В касаційній скарзі засудженим не наведено жодної обставини, яка б істотно знижувала ступінь тяжкості вчиненого ним злочину.

Враховуючи це та особу винного, колегія суддів не вбачає підстав для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачене законом, як про те просить в касаційній скарзі засуджений.

Разом з тим, з огляду на систематичний характер вчинення ОСОБА_1 корисливих злочинів, підстав для призначення покарання більш м'якого, ніж передбаченого законом, колегія суддів не вбачає.

Під час апеляційного розгляду доводи, наведені засудженим в апеляційній скарзі, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги, належним чином перевірено і спростовано.

Виходячи з наведеного, підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 колегія суддів не вбачає.

У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, якщо з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України колегія суддів, -

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 березня 2016 року та на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2016 року щодо нього - відмовити.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.