Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кульбаби В.М.,

суддів Зубара В.В., Пойди М.Ф.,

за участю прокурора Кравченко Є.С.,

засудженого ОСОБА_1,

секретаря Бражника М.В.

розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013180250000593 за касаційними скаргами захисників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 13 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 26 листопада 2015 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_1,

Вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 13 липня 2015 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, судимого 19 вересня 2013 року за ч. 3 ст. 185, ст. 75 КК України на 3 роки позбавлення волі, з випробуванням із іспитовим строком 1 рік,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком 8 років з конфіскацією всього майна яке є його власністю.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до покарання за новим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Машівського районного суду Полтавської області від 19 вересня 2013 року та остаточно призначено 8 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна яке є його власністю.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше судимого, останній раз 12 березня 2014 року за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК України на 3 роки 5 місяців позбавлення волі,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком 7 років 6 місяців з конфіскацією всього майна яке є його власністю.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання призначеного вироком Машівського районного суду Полтавської області від 12 березня 2014 року більш суворим покаранням, призначеним за новим вироком, остаточно визначено покарання 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна яке є власністю засудженого.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 26 листопада 2015 року в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України вирок районного суду змінено.

Перекваліфіковано дії ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з ч. 3 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 187 КК України.

ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК України призначено 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна яке є його власністю.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до покарання за новим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Машівського районного суду Полтавської області від 19 вересня 2013 року та остаточно призначено 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна яке є його власністю.

ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 187 КК України призначено 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна яке є його власністю.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання призначеного вироком Машівського районного суду Полтавської області від 12 березня 2014 року більш суворим покаранням, остаточно визначено 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна яке є його власністю.

У касаційних скаргах захисники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ставлять питання про скасування вироку й ухвали суду, закриття кримінального провадження щодо, відповідно, ОСОБА_1 і ОСОБА_4 Стверджують, що вирок суду обґрунтовано доказами, які здобуто із порушенням вимог КПК України (4651-17) . Зокрема, огляд місця події, під час якого вилучено речові докази, проведено за відсутності понятих. З порушенням проведено пред'явлення для впізнання особи. У висновку дактилоскопічної експертизи невірно вказано прізвище особи ОСОБА_1, тому даний висновок є неналежним доказом. Судом не усунуто суперечностей в показаннях потерпілої щодо обставин нападу. Наведеному не дав оцінки суд апеляційної інстанції. Всупереч вимогам ст. 419 КПК України апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні скарг, не зазначив підстав, з яких визнав їх необґрунтованими та не дав відповідей на наведені доводи.

Вироком суду встановлено, що 28 грудня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у стані алкогольного сп'яніння, діючи за попередньою змовою, з метою заволодіння грошовими коштами здійснили розбійний напад на ОСОБА_5 за наступних обставин.

ОСОБА_4 розбив віконне скло, проник до будинку ОСОБА_5 по АДРЕСА_2, відкрив вхідні двері ОСОБА_1

ОСОБА_1 з метою заволодіння грошовими коштами застосував до потерпілої фізичне та психічне насильство. Приставив ніж до горла, наніс удари в голову предметами вжитку - праскою та макітрою, здавлював горло електрошнуром.

Зазнавши насильства, потерпіла повідомила про місце зберігання грошових коштів та ключа від шафи. В результаті нападу засуджені заволоділи грошовими коштами потерпілої в розмірі 3000 грн., заподіяли ОСОБА_5 тілесні ушкодження у виді забитих ран тім'яно-потиличної ділянки голови, садна та синці на обличчі, скроневій ділянці - легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Заслухавши доповідь судді, засудженого, котрий підтримав касаційну скарга захисника та просив її задовольнити, прокурора який заперечив доводи касаційних скарг, та вважав, що вирок та ухвала суду скасуванню не підлягають, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 і ОСОБА_4, у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 187 КК України ґрунтується на сукупності доказів, зібраних відповідно до вимог КПК України (4651-17) .

Твердження касаційних скарг про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є аналогічними доводам апеляційних скарг, які перевірялися судом апеляційної інстанції та визнані необґрунтованими.

Як убачається з ухвали суду, колегія суддів апеляційного суду відповідно до вимог ст. 404 КПК України, переглядаючи вирок суду першої інстанції дала відповіді на всі питання які ставилися в апеляційних скаргах та обґрунтовано відмовила у їх задоволенні.

Спростовуючи твердження апеляційних скарг про недопустимість отриманих в результаті огляду місця події помешкання потерпілої ОСОБА_6 речових доказів, апеляційний суд обґрунтовано послався на відомості належно складених протоколів та показання свідків.

Зокрема, свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні показала, що була присутня разом із ОСОБА_8 в якості понятих у будинку потерпілої, бачила, що в ході огляду вилучалися речі, знімалися відбитки пальців (т. 2, а.с. 243), особисто як і ОСОБА_8 підписала протокол огляду.

Суд дав оцінку наведеним обставинам і показанням, та визнав огляд місця події проведеним відповідно до вимог ст.ст. 104, 237 КПК України.

Вилучені на місці події відбитки пальців було досліджено експертом, згідно висновку судової дактилоскопічної експертизи, ці сліди пальців рук належать засудженим.

Не спростовує винуватість засудженого граматична помилка в написанні прізвища особи винного, котра допущена експертом при оформленні висновку експерта, оскільки даними дослідження доведено присутність на місці події саме ОСОБА_1 та ОСОБА_4

Не обґрунтованими є твердження скаржників щодо недопустимості протоколів впізнання ОСОБА_1 та ОСОБА_4, оскільки, як показали свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10, потерпіла в їх присутності упізнала нападників по фотознімкам, після чого було складено слідчим протокол, який вони підписали.

Вказане спростовує твердження касаційних скарг захисників про недопустимість здобутих доказів обвинувачення в ході досудового розслідування.

Окрім цього, як видно із ухвали суду, апеляційним судом перевірялися показання потерпілої про обставини здійснення щодо неї розбійного нападу засудженими на відповідність іншим дослідженим судом у справі доказам.

При проведенні слідчого експерименту за участю ОСОБА_4 у присутності захисника, останній вказав на місце розташування будинку, спосіб проникнення в житло, назвав предмети вжитку, які було використано при розбійному нападі.

Колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції, про те, що показання потерпілої ОСОБА_5 не є суперечливими, як стверджується у скаргах та узгоджуються з фактичними обставинами встановленими вироком суду, дослідженими доказами в кримінальному провадженні.

Виходячи з викладеного, доводи касаційних скарг захисників про відсутність належного обґрунтування ухвали апеляційного суду при залишенні апеляційних скарг без задоволення є необґрунтованими.

Ухвала Апеляційного суду Полтавської області від 26 листопада 2015 року відповідає вимогам ст. 419 КПК України та є належно мотивованою.

Керуючись ст.ст. 433- 436 КПК України, колегія суддів, -

Касаційні скарги захисників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 13 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 26 листопада 2015 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_1 - без зміни.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.