Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Солодкова А.А.,

суддів: Матієк Т.В., Міщенка С.М.,

за участю прокурора Цигана Ю.В.,

при секретарі Бражнику В.М.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015040030000426 за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 лютого 2016 року щодо ОСОБА_1,

Вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року засуджено:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця м.Дніпропетровська, громадянина України, раніше не судимого,

- за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підстав ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання з випробовуванням та іспитовим строком 1 рік, з покладенням відповідних обов'язків, передбачених п.п. 2,3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 лютого 2016 року вирок місцевого суду змінено: за ч. 1 ст. 286 КК України ОСОБА_1 призначено покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки. В решті вирок залишено без зміни.

Як встановив суд, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 29 травня 2015 року, близько 23 годині 00 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем "ВАЗ 111830", реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2, рухався по вулиці Титова, з боку проспекту Кірова в напрямку вулиці Героїв Сталінграду у місті Дніпропетровську. Під час руху ОСОБА_1, грубо порушуючи п. 18.1 Правил безпеки дорожнього руху (1306-2001-п) , проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки і її змін, при виникненні небезпеки для руху, у вигляді пішохода ОСОБА_3, який рукався по нерегульованому пішохідному переходу позначеному дорожньою розміткою №1.14.1 (зебра), зліва направо по ходу його руху, якого він об'єктивно здатний був виявити, заходів щодо своєчасного зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу не прийняв, внаслідок чого, скоїв на нього наїзд на пішохода. В результаті дорожньо-транспортної події потерпілому ОСОБА_3, заподіяні тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

У касаційній скарзі прокурор, не оскаржуючи доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 та правильності кваліфікації його дій за ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керувала транспортним засобом, що спричинило середньої тяжкості тілесні ушкодження, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, просить ухвалу апеляційного суду змінити, посилаючись на порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зокрема, прокурор вважає, що ухвала апеляційного суду породжує сумніви щодо її виконання, є незрозумілою та унеможливлює виконання рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який не підтримав касаційну скаргу прокурора та просив залишити судові рішення без зміни, посилаючись на їх законність та обґрунтованість, перевіривши матеріали провадження і обговоривши наведені у скарзі доводи, суд дійшов висновку, що ця скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 418 КПК України, судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються, проголошуються видаються, роз'яснюються або надсилаються учасникам судового провадження в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 КПК України, апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Частиною 4 ст. 374 КПК України передбачено, що якщо обвинувачений визнається винним, але звільняється від відбування покарання, суд зазначає про це в резолютивній частині вироку. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до статей 75 - 79, 104 Кримінального кодексу України у резолютивній частині вироку зазначаються тривалість іспитового строку, обов'язки, покладені на засудженого.

Апеляційний суд при перегляді вироку суду щодо засудженого ОСОБА_1 вищезазначених вимог закону належно дотримався.

Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання у виді 2 років позбавлення волі, яке за своїм видом та розміром не передбачено санкцією ч. 1 ст. 286 КК України, так як цією санкцією визначено максимально можливе покарання у виді 3 років обмеження волі, було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням на іспитовим строком.

Прокурором у кримінальному провадженні в апеляційній скарзі вказано на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки судом першої інстанції ОСОБА_1 було призначено покарання, яке не передбачено санкцією ч. 1 ст. 286 КК України.

Невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого злочину чи неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, через застосування до нього положень ст.ст. 75, 76 КК України та необґрунтованість звільнення засудженого від відбування покарання з випробовуванням, у апеляційній скарзі прокурора не оскаржувалась. Тим більше, як вбачається з матеріалів провадження під час розгляду провадження у суді першої інстанції, прокурор також просив звільнити засудженого ОСОБА_1 від призначеного покарання з випробовуванням (а.п. 153 б т. 2).

Апеляційний суд, переглянувши провадження, задовольнив подану прокурором апеляційну скаргу та постановив ухвалу, якою змінив вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, призначивши нове, більш м'яке покарання у виді у виді обмеження волі строком на 2 роки. При цьому апеляційний суд в мотивувальній частині ухвали визнав необхідним знизити засудженому за цей злочин покарання, з огляду на санкцію ч.1 ст. 286 КК України, яка передбачала максимальне покарання в виді 3 років обмеження волі. Інших мотивів внесення змін до вироку місцевого суду в ухвалі не зазначено. В решті судове рішення залишено без зміни.

Отже, посилання прокурора у касаційній скарзі про те, що ухвала апеляційного суду в частині залишення вироку місцевого суду в решті без зміни, породжує сумніви стосовно можливості звільнення від відбування призначеного цим судом покарання та свідчить про порушення судом вимог ст.ст. 418, 419 КПК України щодо форми і змісту ухвали апеляційного суду, є необґрунтованими.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 433, 434, 436, 438 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 лютого 2016 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.