Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Солодкова А.А.,

суддів: Матієк Т.В., Міщенко С.М.,

за участю прокурора Міщенко Т.М.,

при секретарі Бражнику М.В.

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120151601500001041 за касаційними скаргами прокурора та захисника Живори Є.В. на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 18 лютого 2016 року щодо засудженого ОСОБА_2,

Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09 листопада 2015 року засуджено:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ізмаїл, громадянина України, не одруженого, із середньо-спеціальною освітою, підприємця, раніше не судимого,

- за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді арешту на 6 місяців.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 лютого 2016 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Як встановив суд, ОСОБА_2, маючи умисел на незаконне придбання та зберігання наркотичного засобу без мети збуту, 24 квітня 2015року, приблизно о 4:00 ранку, більш точний час слідством не встановлено, перебуваючи на автовокзалі у м. Одесі, у невстановленої судовим слідством особи незаконно придбав особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено - героїн (діацетилморфін) у подрібненому стані, масою 0,074 грами, який у подальшому незаконно зберігав при собі без мети збуту до 25 квітня 2015 року до 12:30, доки його не було виявлено і вилучено працівниками міліції.

У касаційних скаргах:

- прокурор, посилаючись на порушення кримінального процесуального закону просить ухвалу апеляційного суду скасувати з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

- захисник засудженого ОСОБА_2 - адвокат Живора Є.В., посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення змінити, звільнити ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 ст. 309 КК України, як особу, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який не підтримав як касаційну скаргу прокурора, так і касаційну скаргу захисника та просив залишити судові рішення без зміни, перевіривши матеріали провадження і обговоривши наведені у скаргах доводи, суд дійшов висновку, що ці скарги не підлягають задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 418 КПК України, судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються, проголошуються видаються, роз'яснюються або надсилаються учасникам судового провадження в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 КПК України, апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, засудженим було подано апеляційну скаргу про перегляд вироку суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, ретельно перевірив їх, дав їм належну оцінку, вказав мотиви, з яких виходив, й ухвалив рішення, яке не суперечить вимогам ст. 419 КПК України.

Так, зокрема, своє рішення про залишення вироку місцевого суду без зміни апеляційний суд мотивував тим, що кваліфікація та винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України повністю доведена. Версія сторони захисту про те, що експертом досліджувалась інша речовина, ніж та, що була вилучена у ОСОБА_2 була ретельна перевірена та відкинута як необґрунтована.

Доводи касаційної скарги захисника засудженого про необхідність звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 ст. 309 КК України, як особу, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркомані, є необґрунтовані.

Згідно з ч. 4 ст. 309 КК України особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 26.04.2002 року "Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів" (v0004700-02) , звернуто увагу судів, що вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності з цієї підстави, суду необхідно з'ясовувати, чи дійсно особа страждала на наркоманію і потребувала лікування від неї, чи дійсно вона звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування добровільно, а не вимушено і чи дійсно ставить за мету вилікуватися від наркоманії, а не ухилитись у такий спосіб від кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

Так, матеріали кримінального провадження (а.п. 61 т. 1) містять ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 жовтня 2015 року, відповідно до якої у задоволенні клопотання захисника про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_2 на підставі того, що він добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочав лікування від наркоманії, відмовлено.

Своє рішення суд мотивував тим, що обставин, що свідчили б про добровільність звернення обвинуваченого до лікувального закладу, а також про те, що обвинувачений ставить за мету вилікуватися від наркоманії, у провадженні не встановлено. З показань засудженого у суді першої інстанції вбачається, що перебуваючи на лікуванні, яке проходить з 2009 року, він придбав наркотичний засіб, що може свідчити про наявність у нього наміру вживати наркотичні засоби та про відсутність у нього мети вилікуватися від наркоманії . На підставі чого, суд зробив висновок про те, що засуджений не ставить за мету вилікуватися від наркоманії, а використовує обставину перебування на лікуванні як спосіб ухилитися від кримінальної відповідальності.

Вказані висновки суду також підтверджуються даними висновків акту медичного огляду № 20 від 17.06.2015 р., згідно яким ОСОБА_2 недостатньо щирий, приховує компрометуючі його факти, намагається вибілити себе.

Зважаючи на наведене, переконливих аргументів, які би свідчили про неправильне застосування кримінального закону, істотних порушень кримінального процесуального закону та призначення ОСОБА_2 явно несправедливого покарання внаслідок м'якості або суворості, у касаційній скарзі не наведено.

З огляду на викладене колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги прокурора та захисника і скасування судових рішень щодо ОСОБА_2

Інші доводи касаційних скарг та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Керуючись ст.ст. 433, 434, 436, 438 КПК України, колегія суддів

Касаційні скарги прокурора та захисника Живори Є.В. залишити без задоволення.

Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 18 лютого 2016 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.